Людина — господар природи, та в непогоду відкриває парасольку, а з настанням холодів кутається в шубу... При цьому наші «менші брати» почуваються досить комфортно в природі. Вони набагато досконаліші за нас, і інколи життя їхнє здається доцільнішим. У ньому немає зайвої суєти — лише дотримання законів природи, а не переслідування фальшивих цінностей. Хоча тварини, виховані в неволі, поводяться стосовно людини зовсім інакше, ніж їхні дикі родичі. Вражає абсолютна довіра. Вони притискаються теплим бочком, обіймають лапками і віддано дивляться оченятами-намистинками. Після цього важко зрозуміти мисливців. Задумуєшся над тим, що полювання, хоча і супроводжується красивими ритуалами, але це все-таки вбивство...
У міських парках живуть білки, і якщо постукати двома горішками, вони збігаються по частування. Беруть горішок із рук, відбігають, ховають його і відразу повертаються. Виходить взаємовигідне спілкування: білки вирішують продовольчу проблему, а люди отримують радість від спілкування з цим милим звірком. Та, на жаль, зустрічаються серед підростаючого комп’ютерного покоління бажаючі постріляти з «воздушок» по живих мішенях. Пояснюють це просто: просидівши день у комп’ютерному клубі, надивившись віртуальної смерті, хочеться подивитися, як це в житті?
Малята тварин граються, щоб перейняти у дорослих прийоми захисту, нападу, полювання. Щоб навчитися виживати. Одне слово, граються, щоб підготуватися до дорослого життя. А чому навчаться підлітки, які стріляють (годинами!) у комп’ютерних клубах?
