Їхали ми торік із доктором біологічних наук професором Василем Комендарем на Поле нарцисів, що в урочищі Кереші під Хустом. Я знав, що поважний учений ще й фанатичний еколог. Тож мова зайшла про ще одну унікальну місцину Срібної Землі — чайну плантацію на Червоній горі поблизу Мукачевого. «Знаєте, — сказав тоді професор, — розмова ця не для преси. У тому сенсі, що публікація в газеті послужить антирекламою справі. Бо знайдуться любителі обзавестися чайною рослиною на власній грядці й плантацію знищать». «А коли з цієї теми буде знято табу?» — запитав я. «Тоді, як чайні кущики матимуть охорону».
Оскільки нині захисники плантації в особі Мукачівського держлісгоспу вже є, професор погодився на інтерв’ю.
— Як у нас, пане професоре, з’явився закарпатський чай?
— У п’ятдесяті роки минулого століття за вказівкою Сталіна наукові установи взялися за експерименти з вирощування тропічних і субтропічних рослин на півночі, а північних культур — на півдні. Тодішній вождь хотів підтвердити марксистсько-ленінське вчення про те, що соціалізму під силу змінювати природу. Так розпочалося вивчення можливостей вирощування тропічних і субтропічних рослин у Середній Азії, Криму, Молдавії, на Кубані та Закарпатті. Вчені намагалися адаптувати ці рослини в помірних і північних широтах. Екзоти мали пройти всі стадії розвитку й дати життєдайне насіння у нових районах вирощування. У рамках експериментів Закарпаття кваліфікувалося як контрастний регіон із сприятливими кліматичними та екологічними умовами. Тож у Мукачівському районі взялися за адаптацію апельсинів, лимонів, мандаринів, евкаліпту, чайної рослини та інших деревних і чагарникових порід. Щоправда, з апельсинами, лимонами, мандаринами та евкаліптами нічого не вийшло. А з чайними кущами — так.
Ще 1947 року в ботанічному саду Ужгородського державного університету розпочалися досліди з вирощування, акліматизації та інтродукції чайної рослини в екстремальних умовах. Для закладення плантації вибрали Червону гору поблизу Мукачевого, розташовану в зоні вулканічного передгір’я. Там створили базу для керівництва експериментом, заклали 10 експериментальних ділянок. Виділили майже 8 тисяч гектарів земель у передгірній ужгородсько-мукачівській смузі, придатних для вирощування чаю. Протягом 1950—1952 років ці роботи вела регіональна закарпатсько-молдавська експедиція з вивчення чайної рослини. Найвдалішим виявився експеримент на Червоній горі, у зоні дубових та дубово-грабових лісів. Через відсутність фінансування роботи на інших експериментальних ділянках згорнули. А після смерті Сталіна наукові дослідження взагалі занепали.
— І як нині почувається плантація на Червоній горі?
— Ще будучи аспірантом АН України, я зацікавився «чайною» темою. Пощастило почути й доповідь науковців про результати експериментів і навіть продегустувати закарпатський чай, який поряд із грузинським запропонував академік В. Сочава. Всі члени ради надали смакову перевагу закарпатському. Щодо чайної плантації на Червоній горі, то вона дивом збереглася упродовж майже шістдесяти років. Її площа близько двох гектарів. Це справді безцінний генофонд чайної рослини, що акліматизована в екстремальних умовах. Ця ділянка передавалася від однієї організації до іншої, а подеколи була й без догляду. Опікунами на громадських засадах завжди вважалися кафедра ботаніки та ботанічний сад Ужгородського національного університету. Тепер ділянка заросла ожиною, малиною та бур’янами. Якщо ситуацію не змінити, через кілька років багаторічна робота вчених і вкладені кошти (а це кілька мільйонів карбованців) можуть піти прахом.
— Саме тому ви з колегами вдарили на сполох: «Збережімо чайну рослину!»...
— Так. І звернулися до владних структур щодо фінансування подальших наукових пошуків із вивчення біології адаптованої чайної рослини, її збереження та розмноження, а також створення нових плантацій. Знайшли порозуміння і з Мукачівським держлісгоспом. Наше звернення із закликом берегти це унікальне творіння учених адресоване також усім закарпатцям. Адже дехто викопує рослини для пересадки на власних земельних ділянках, не розуміючи, що чайний кущ пересадки не витримує й гине. Разом з лісівниками ми готові вирощувати посадковий матеріал і реалізовувати його всім, хто хоче мати чайний кущ на власній грядці.
А чайна плантація може стати ще й «родзинкою» для численних туристів краю, адже багато хто захоче побачити це диво. Тим часом науковці кафедри ботаніки на основі чайної рослини вже розробили рецепт тонізуючого безалкогольного напою «Мукачівський замок».
Закарпатська область.
