А сьогодні ситуація протилежна: сягнула апогею косовиця воістину рекордних за урожайністю ранніх зернових. Та чи заживуть хоч тепер селяни краще? Головне завдання, головна політика облдержадміністрації нині, стверджує Яцуба, за пристойні гроші реалізувати зібране. Не залишити при своїх інтересах тих, хто його вирощував. Держава закупівельними цінами в держрезерв та заставними на зберігання на зернопереробних підприємствах ДАК «Хліб України» створює для цього передумови. Але не більше. Решта залежатиме від місцевих органів влади — чуєте? — щоб селян знову не обвели навколо пальця. Вберегти від цього їх Володимир Яцуба і обіцяє, і гарантує. Все збіжжя, повідомив він, реалізовуватиметься тільки через біржі. І наче добре, що лише дві їх в області отримали дозволи на операції із зерном. Адже на двох буде легше контролювати. І упереджувати будь-які намагання комусь, а не хліборобам наживатися. Посередників з цього процесу, запевняє «губернатор», буде рішуче вилучено, як шкідників-довгоносиків з полів. Натомість регіон налаштований створити у себе, врешті-решт, цивілізований ринок зерна. На підтримку того курсу, який обрав нинішній уряд України.
При нагоді на прес-конференції Яцубу не випадково, звичайно, запитали про його ставлення до таки критичної ситуації, яка склалася саме у ВАТ «Дніпромлин». Як вважає його нинішнє керівництво, безпідставно і геть незаконно підприємством побажав заволодіти інший власник. І задля цього нічим не гребує. Нині цю ситуацію вивчають правоохоронці, й справу буде передано до суду. Зрозуміло, що тільки він і повинен розставити крапки над «і».
А якщо нині в регіоні ледве не навперейми одна одній працює мало не десяток потужних фінансово-економічних груп та компаній, цьому треба лише радіти. Все це на благо регіону, як от приватизація великих промислових комплексів на кшталт «Криворіжсталі» та «Павлоградвугілля». Якщо у такий само спосіб удасться приватизувати і криворізький «Укррудпром», то скарбниця держави від великої приватизації у Дніпропетровській області за цей рік одержить рівно стільки, скільки вся Україна одержала за всі роки роздержавлення свого економічного потенціалу. Уявляєте?
І неважливо, хто та звідки і які інвестори приходять. Не треба боятися й того, що нині потай таки хвилює багатьох в гордій області, яка завжди знала собі ціну. Ті самі металургійні комбінати у Кривому Розі та Дніпродзержинську, частково і гірничо-збагачувальні, а тепер і цілий вугільний басейн потрапили під вплив — точніше, у власність — представників донецького капіталу. Може й через те, що одні доморослі, котрі давали надії, подалися світ за очі в офшорні зони, а інших, чимось невгодних, елементарно розгромили, живого місця не залишивши від них. Але тепер Яцуба говорить про інше. Про те, що головне, щоб і «донецькі» чи ще чиїсь тепер працювали тут за схемами, вигідними регіону і його населенню.
У Дніпропетровську щойно майже у складчину капітально відремонтували «старий» — історичний! — двох’ярусний автомобільно-залізничний міст № 1 через Дніпро. Який відтепер на багато років знову повертає надійний транспортний зв’язок Кривбас—Донбас. А завершується будівництво першої об’їзної — навколо обласного центру — автомагістралі на Київ. В обох випадках це значні вкладення: на десятки мільйонів гривень. Менші гроші тут просто не ходять. Хоч їх усе ще катастрофічно не вистачає. Однак неминуче буде віднайдено кошти, щоб уже наступного року реконструювати і привести у пристойний вигляд автомагістраль з Дніпропетровська до Донецька.
За рік, що минув при Яцубі, в області, приміром, удвічі менше стало так званих украй нелогічно збиткових підприємств. А це означає, що потихеньку, але витісняється тіньовий бізнес та все те неправедне, сумнівне й шкідливе, що його супроводжує. Або ось до кінця нинішнього року, а якщо вдасться, то і раніше, тут намірилися покінчити з таким ганебним явищем, як заборгованість із виплати людям заробітку. А завдання цілком реальне. Ще п’ять років тому на Дніпропетровщині заборгували працюючому населенню 652 мільйони гривень, три роки тому — 418, а нині —якихось 98 мільйонів. Є різниця?
Потрібно насамкінець докинути, що попри нескінченні неприємності від реалій нашого суперечливого і неоднозначного сьогодення, Володимиру Яцубі вистачило таки року, щоб зажити тут такої поваги і такого визнання, яких з настанням теперішньої епохи в історії краю не знав жоден з його попередників.
Дніпропетровськ.
