Передвиборні баталії нагадують оперативну обстановку — майже безвихідну ситуацію навесні 1942 року в Криму. Сталін сказав самодурові Мехлісу, втручанням котрого в дії командуючого фронтом і виникла катастрофа: «У мене Гінденбургів немає! Вдовольняйтеся існуючими командними кадрами...»
Отож, кілька слів про існуючих претендентів на президентську булаву.
Віктор Ющенко для мене найближчий: з Катериною Чумаченко був на моєму 75-річчі, обоє знайомі з моїм сином. Однак його заява при вступі в президентську кампанію: «Переділу майна не буде!» — свідчить, що він теж «олігарх», як пишно самовеличаються ці грабіжники держави і народу, обдерши, мов липку, Україну і нас з вами. До того ж у бесіді він запевняв мене: «Ліва ідея вмерла!».
А ліва ідея виражає інтереси трудящого люду. Тому я сказав йому: «Той, хто відхрещується від лівої ідеї, повертається спиною до свого народу і не може розраховувати на його підтримку. А значить, навряд чи виграє вибори».
Зізнаюся відверто: симпатизую Олександрові Морозу. По-моєму, він найдостойніший, найзріліший і найчесніший претендент на пост президента!!!
Але... Нема в нього ні грошового, ні матеріального ресурсу. Бо не грабував державу — не крав у неї ні Чорноморського пароплавства, ні «Криворіжсталі», не привласнював ні «Південно-трубного» Нікопольського, ні трубопрокатного Дніпропетровського заводів. А Соціалістична партія, хоч і масова, не набула ще такої сили, щоб вплинути на результати виборів і забезпечити своєму лідерові президентський пост.
От і міркуймо про «об’єктивність», «демократичність», «чесність» виборів. Особливо президентських, де пахне владою. Не якою-небудь, а Верховною! Ось чому в нас провалилася політична реформа, суть якої — обмеження влади президента. Бо одне діло — загальні розмірковування, а зовсім інше — принади необмеженої президентської влади у передвиборних змаганнях.
Ліві сили, на жаль, не спромоглися висунути єдиного кандидата — в цьому їхня слабкість. Можна сказати: приреченість на поразку.
А від іншого табору (я б не назвав його ні «правим», ні «від держави», ні «від влади») єдиним кандидатом є діючий прем’єр Віктор Янукович. Знаю його зовсім мало — набагато менше, ніж Мороза і Ющенка. Навіть не знайомий з ним особисто. Хоча на 80-річчя отримав за його підписом Почесну грамоту Кабінету Міністрів та вітальну адресу.
«Судіть їх не за словами, а за ділами їхніми», — сказано в Біблії та в усіх Євангеліях. А дії прем’єра у всіх у нас на очах. Мені імпонує його сильна воля, твердий характер, наполегливість у зміцненні контактів з НАТО, Євросоюзом, Радою Європи, з одного боку, і з Росією, основним постачальником енергоресурсів Україні, — з другого. Постійні контакти Віктора Федоровича з Брюсселем, Страсбургом та Москвою, особисто з президентом Путіним підносять авторитет України в Європі.
Не ідеалізую нашого прем’єра, а кажу відверто, як сказав із трибуни з’їзду Всеукраїнського об’єднання лівих «Справедливість», який підтримав Януковича: «Не можна висуватися на президента України і одночасно підвищувати ціни і знижувати мінімальну заробітну плату!».
Існують, однак, об’єктивні закони економіки, непідвладні державному врегулюванню. Їх визнав навіть Сталін перед смертю в тодішній тоталітарній системі.
Отож, я поки що на роздоріжжі. Доводиться водночас констатувати: обиратимемо з того, що є.
Олександр СИЗОНЕНКО, письменник.
Конча-Заспа
Київської області.
