У селі Ядутах Борзнянського району типова сільська дільнична амбулаторія, але незвичайна: працюють у ній доктор медичних наук і кандидат медичних наук! Крім того, лікує людей 11 сіл родина лікарів —мати та її дві дочки.

...А все почалося в 1957 році, коли молода випускниця Вінницького медичного інституту Ніна Круглій приїхала в Ядутинську дільничну лікарню. Незабаром вона вийшла заміж за ветлікаря Олександра Дмитренка (досі головний лікар місцевої ветлікарні). Збігав час, у молодій родині народились дві донечки — спочатку Алла, а через чотири роки Світлана. Обидві розумниці гарно закінчили школу. Коли настав час вирішувати, де продовжувати навчання, перемогла мамина порада. Хоча Алла, маючи золоту медаль, з першого року не вступила до Вінницького медінституту, все-таки наступного — стала студенткою. Не вдалося з першого разу вступити у Курський медінститут і Світлані (важко давалась російська мова). То теж подала документи у вуз, де навчалась старша сестричка. Обидві закінчили Вінницький медінститут з червоними дипломами.

Аллі дуже хотілося працювати в Ядутах. Тож повернулася додому дипломованим терапевтом. Світлана після закінчення вузу була направлена в Чернігів у ЛТК, яка визначала працездатність хворих, давала інвалідність. Усе це не дуже подобалось, старша сестра, мов відчувши настрій Світлани, сказала:

— Нащо воно тобі треба? Переїжджай до нас! Разом буде веселіше.

Молодшій сестрі знайшлося недалеко від села місце головного лікаря Степанівської дільничної лікарні, в якій вона пропрацювала п’ять років. А потім повернулася до Ядут, до родинного кола.

Обидві сестри займалися науковою роботою ще в інституті. Мама Ніна Олексіївна, будучи на курсах у Харківському інституті підвищення кваліфікації лікарів, довідалася, що при цьому вузі діє аспірантура. Першою вступила на її заочне відділення в 1986 році Алла. У 1993 році вона успішно захистила кандидатську дисертацію «Диспансерне спостереження і лікування хворих гіпертонічною хворобою в умовах сільської лікарської дільниці». Приклад старшої сестри заохотив і Світлану до вступу до цієї ж аспірантури. Два роки вона навчалася на стаціонарі і захистила кандидатську дисертацію «Інфаркт міокарда у жінок». Потім — шестирічна робота над докторською дисертацією «Чинності захворюваності і смертності в осіб з артеріальною гіпертензією сільської популяції», захист її у 2001 році. Нині Світлана Олександрівна — автор 38 наукових статей, надрукованих у фахових журналах Києва, Полтави, Москви, Бішкека.

Обидві сестри-терапевти практично подвірно обійшли усіх мешканців 11 сіл дільниці. Десятирічні спостереження за їхнім станом здоров’я, практика лікування дали чимало цінних наукових узагальнень. Та й подвірні обходи дали результат: за їхніми підрахунками, в Ядутах у 1,5 разу смертність нижча, ніж у селі, позбавленому опіки лікарів.

Незважаючи на наукові успіхи сестер, у їхньому житті — не тільки подолані висоти. Захист докторської дисертації, наприклад, збігся із закриттям Ядутинської дільничної лікарні і переоформленням її в амбулаторію. Доктор наук отримала... півставки! Лише у 2003 році, завдяки втручанню голови облдержадміністрації Валентина Мельничука, терапевт вищої категорії отримує повну зарплату. З Ядут у райлікарню забрали медавтомашину. Тепер головний транспорт лікарів — три велосипеди та віз (при амбулаторії двоє коней!). Доставити тяжко хворого з віддаленого села — стільки проблем! Переведення амбулаторії на бідний бюджет сільради теж має невтішні наслідки. Бракує коштів на хімреактиви (для проведення аналізів). Закрили недавно сільську аптеку (збанкрутувала районна мережа). Тож при амбулаторії довелося відкривати аптечний пункт, в якому, звичайно, немає всіх необхідних ліків.

— Вийшли з ладу два кардіографи, — каже головний лікар амбулаторії Алла Дмитренко. — Коштів придбати нові нема. Та навіть вогнегасника нема за що купити. Пожежники ось оштрафували. Санстанція теж на 102 гривні виписала штраф за те, що не маємо деззасобів. А в сільраді на це грошей не передбачено...

Жінки-лікарі розповіли і про своє життя. Обидві тримають корів, живність. Бо без цього на селі не можна вижити. Поки що Світлані Олександрівні за науковою роботою не поталанило в особистому житті.

— Важко в селі знайти свою долю, — зізнається сорокарічний доктор медицини.

Попри все, сестри-лікарі на долю не нарікають і не жалкують, що опинилися у своєму селі. Вони зігріті родинним теплом, рідним місцем, вдячністю хворих. Можливо, в місті було б і комфортніше. Але те, що вони тут разом ділять радощі і долають труднощі, найвища для них цінність.

 

Борзнянський район Чернігівської області.