Її автору пішов 101-й рік!

Торік, 27 листопада, «Голос України» у матеріалі «Наш англійський дідусь» вже розповідав про Пилипа Миколайовича Тараненка. Саме того дня чоловікові, який ще пам’ятає дядька, котрий приїздив у відпустку з фронтів Першої світової війни (!), виповнилося сто років. І ось днями Пилип Миколайович видав свою книгу спогадів «Те, чого забути не можна». З’явилася вона у видавництві «Дніпровський металург» — 150 сторінок, книга багато ілюстрована, але всього у ста примірниках, адже видана вона коштом автора. На обкладинці — стилізовані фото з особистого архіву П. Тараненка та з київського Майдану зразка лютого 2014 року... Нагадаємо читачеві, що Пилип Миколайович з родиною ще дитиною був репресований. Сталося це тоді, коли й поняття куркуль ще не було. Адже їхній хутір з 10 сімей на Дніпропетровщині був вивезений на Вологодщину через те, що у них хати, бач, під черепицею.
Сам Пилип втік із заслання 17-річним, виправив документи на ім’я неіснуючого брата чоловіка своєї рідної сестри. Кілька разів мало не розкрили обман, однак, зрештою, вивчився на токаря і був чи не найкращим за цією професією на «Запоріжсталі». З початком війни залишили партизанити, однак енкаведешне керівництво загону розбіглося з тих партизанів першим... Зрештою потрапив в остарбайтери, дивом залишився живим і від голоду, і під час бомбардувань союзників. Аби не потрапити в лапи СМЕРШу після війни (людина з подвійним прізвищем надійно б загриміла в ГУЛАГ) з великими труднощами дістався Англії. Де приїжджим з СРСР не дуже-то й були раді... 1990 року вперше після війни відвідав Запоріжжя, а 2002-го — після смерті дружини — і взагалі переїхав на Батьківщину. Проживає разом з 91-річною сестрою Галиною в будиночку, який до війни, на місці колишньої землянки, збудувала їхня сім’я. У Запоріжжі власним коштом встановив камінний хрест у пам’ять про жертв Голодомору та придбав під офіс «Просвіти» трикімнатну квартиру у центрі міста. Не олігарх — все своє англійське життя відпрацював на найменш оплачуваних посадах на одній і тій же фабриці. І ще: був особисто знайомий практично зі всіма відомими діячами українського руху за рубежем — від найближчих соратників гетьмана Скоропадського і до Слави Стецько. Про всі свої пригоди і зустрічі, з цікавими ремарками-оцінками, описав у книзі «Те, чого забути не можна». Яку, нагадаємо, видав на 101-му році життя.
Запоріжжя.
 
Фото з архіву автора.