Переорієнтація на зовнішні ринки — в дії

— Наведені цифри спростовують той факт, що Вінниччина тісно «зав’язана» на торгівлю саме з Росією, тому, мовляв, у нинішній ситуації зазнає значних збитків, — каже заступник голови Вінницької облдержадміністрації Андрій Гижко. — Окремі підприємства ще із середини 90-х почали працювати з іноземними інвесторами, довели свою надійність і нині представлені на ринках не тільки Європи, а й Азії. Позитивний приклад завжди надихає. Не дивно, що його, такий приклад, наслідували інші виробники регіону. Переорієнтація на світові ринки з російського відбулася не сьогодні і не вчора. Це тривалий процес. У нинішній ситуації ми зрозуміли, що розвивали торгівлю у правильному напрямі. Якщо відверто, можна було зосередитися на ринках Росії та ще деяких країн колишнього Союзу. З ними простіше торгувати. Бо вимоги до якості продукції менш жорсткі порівняно з європейськими партнерами. Йдеться насамперед про продукцію сільського господарства, переробної і харчової промисловості, що домінує в експортних поставках. Однак наших виробників більше зацікавив європейський споживач. Сталося це після реалізації одного надзвичайно успішного інвестиційного проекту — створення в середині 90-х першого спільного україно-австрійського підприємства «Аграна-фрут».

Нині важко повірити, що колишній працівник тодішньої облспоживспілки Віктор Харьков на території, зарослій чагарниками, зумів побудувати і створити підприємство з переробки яблук і груш, вишень і слив, малини, смородини, полуниці, які вирощують у своїх садах та на городах мешканці краю. Раніше таку продукцію облспоживспілка частково закуповувала, як то кажуть, за копійки. Бо ж вона неякісна. Зате екологічно чиста. Хто в саду біля будинку обприскує хімією яблуню чи грушу? З вишень виготовляли джеми та варення. Яблука і груші йшли на сухофрукти. Віктор Харьков знав обсяги цієї продукції. Вони визначалися не десятками, а сотнями тонн. В області понад півтори тисячі сільських населених пунктів. У кожному з них біля будинків ростуть садки. Знав і те, що люди готові самотужки довозити її в необхідне місце, тільки б мати якусь копійку, адже все пропадало під ногами. Саме на цю сировину орієнтувався чоловік, поставивши за мету побудувати підприємство з її переробки.

Якщо скажу, що Віктор Харьков, майбутній гендиректор успішного україно-австрійського підприємства, на початку його створення разом із найманими людьми сам брав у руки сокиру і вирубував чагарники, мало хто повірить. Та я бачив це особисто. Козацької статури чоловік, схожий чимось на Петра Першого, жартував тоді: «Прорубуємо вікно в Європу».

Створене підприємство нині поставляє продукцію до низки країн Європи, до Росії також. Соки, джеми, фруктові наповнювачі, натуральні барвники (один із них, для прикладу, виготовляють із звичайної бузини), деякі інші види продукції мають попит серед споживачів на зарубіжних ринках. А селяни кожної осені ретельно підзбирують усе, що росте на деревах чи присадибних ділянках, і продають на переробку.

Пан Харьков не тільки здивував багатьох. Він налагодив контакти з австрійцями. Ті переконалися насамперед у його порядності. У нього не було власних коштів, але був цікавий бізнес-план. Одне слово, обсяги інвестицій, вкладені ними у створення і розвиток переробного підприємства, вимірюються цифрами, про які партнери воліють не розповсюджувати. Але достатньо побувати тут, щоб зрозуміти розмах і наскільки сучасні тут технології. Цей приклад надихнув інших бізнесменів краю. Нині в регіоні десятки підприємств, зокрема переробної галузі, які так само успішно працюють з європейськими партнерами. Мають сучасні технології, продукція сертифікована за світовими стандартами.

Чимось схожа історія в іншого підприємства — ВАТ «Володарка». У роки занепаду швейної галузі багато таких фабрик взагалі перестало існувати. Директору «Володарки» Леоніду Гавришу вдалося утримати фабрику на плаву. І не тільки. Завдяки співпраці з німецькими партнерами, підприємство нині є одним з найуспішніших у своїй галузі.

— Ви не повірите, але кредит у 2,5 мільйона євро німці дали мені під чесне слово, — каже Леонід Гавриш. — На той час наше законодавство для них здавалося настільки недосконалим, що вони після багатьох попередніх зустрічей зі мною сказали, що мені довіряють більше, ніж державі. А мені треба було рятувати колектив. Не мав морального права залишити людей без роботи. На фабриці більшість працюючих — жінки. Вони просили не викидати їх на вулицю. Про ті часи навіть згадувати важко.

Леонід Гавриш наголошує, що за довгі роки роботи з іноземцями переконався, що вони надзвичайно високо цінують порядність і чесність у бізнесі. Хто з наших проходить випробування на такий тест, той матиме й інвестиції. І підтримку в реалізації продукції. Саме так сталося з «Володаркою». 

Вінничани, крім переробної, швейної галузей, надійно співпрацюють із партнерами також у видобуванні і переробці корисних копалин. Яскравим прикладом є робота Глухівського каолінового комбінату, що в Козятинському районі. Підприємство «виросло» до європейського рівня завдяки німецьким інвестиціям. Саме підприємства, зорієнтовані на європейського споживача, забезпечили позитивне сальдо у час скорочення обсягів торгівлі з Росією.

— Звичайно, обсяги торгівлі з Росією скорочуються, — продовжує Андрій Гижко. — Але є в цьому і позитивний момент. Така ситуація змусить виробничників модернізувати свої підприємства, щоб у перспективі виходити на інші ринки. Дехто почав це робити ще з часів так званої «сирної» війни. Як кажуть у народі, хоч що робиться, то на краще.

Співрозмовник сподівається, що запровадження безмитного режиму в торгівлі з країнами ЄС дасть позитивний результат у балансі торгівлі. Втрати від збитків на російському напрямку перекриють зростанням обсягів торгівлі з іншими країнами.

— Але це в загальному, — наголошує співрозмовник. — Колективи, де торгували з росіянами, загальні цифри мало тішать. Саме тому в облдержадміністрації створено групу фахівців з налагодження торговельних контактів з європейськими партнерами. Ми розіслали свої пропозиції про співпрацю до всіх зарубіжних посольств, акредитованих в Україні. Здійснюємо супровід співпраці на її початковій стадії. Виступаємо гарантами в реалізації низки проектів. Загалом пакет наших інвестицій для зарубіжних партнерів обчислюється в понад півтора мільярда доларів. Для аграрного регіону це чимала сума.

Третину від усієї продукції, поставленої вінничанами на експорт у першому кварталі, отримали європейські споживачі. Однак є тенденція до збільшення обсягів поставок, зокрема на величезний ринок Китаю. Активізувалася торгівля після налагодження контактів з Посольством Китаю в Києві. Торік дипломати побували на Вінниччині. Знайомилися з виробництвом, відвідали низку районів. Характерною ознакою є зростання обсягів торгівлі з Китаєм. У першому кварталі китайські споживачі отримали продукції з Вінниччини, що становить 17,2 відсотка від усіх експортованих товарів. Це майже вдвічі більше, ніж у попередні роки.

— Китайці пропонують вигідні умови співпраці. — каже Андрій Гижко. — Вони не просять в оренду землю, вони готові інвестувати у вирощування зернових на принципах фіксованих поставок зерна. Але наперед хочуть знати, що отримають за рахунок вкладених коштів. Це дуже хороший варіант. Адже на вирощуванні будуть задіяні наші люди, наша техніка. З приводу техніки китайці також готові до співпраці в налагодженні спільного виробництва сільськогосподарських машин. Уже ці два напрями свідчать про перспективність співпраці з китайськими партнерами.

Важливим торговельним партнером була і продовжує залишатися Польща (9,2 відсотка експорту). Загалом у названому періоді вінничани торгували з 86 країнами світу.

Що пропонують подоляни зарубіжним споживачам? Основу експортної товарної структури становить продукція рослинного та тваринного походження, жири та олія. У першому кварталі зріс продаж м’яса яловичини, молока та молочних продуктів, олії, зерна. Значна частка належить уже готовим виробам із названої продукції. За кордон реалізують також деревину і вироби з неї, продукцію швейного виробництва, низку інших товарів.

— У час, коли у світі зростає потреба у продовольстві, наша область має дуже важливий «козир», — наголошує Андрій Гижко. — У нас багаті, родючі землі. Нафта і газ вичерпуються, а земля — вічна, і врожаїться щороку, дає хліб і до хліба. Крім того, з продукції сільського господарства нині виробляють енергоносії. Якщо активно попрацюємо у цьому напрямі, з нами охоче торгуватимуть за кордоном.

 

Вінницька область.