Перший вересневий день пам’ятним лишиться для тих, хто побував на святі Дня знань та посвячення першокурсників у студенти в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка. На цьогорічне вересневе свято сюди прибуло стільки гостей (студентів набрали таку само кількість, як і торік, — 430), що велетенська актова зала не змогла вмістити усіх бажаючих. А знайомі з телеекранів обличчя з найвищого депутатського корпусу країни можна було побачити ледь не на кожному кроці. Чимало було тут міністрів або їхніх заступників, керівників державних установ, представників дипломатичного корпусу, ЗМІ. У багатьох з них діти чи онуки стали студентами, а декотрі навіть працюють тут, дехто прийшов сюди, щоб у такий спосіб відсвяткувати День знань.

— Це провідний вищий навчальний заклад нашої держави, кузня кадрів еліти країни, яка представляє і представлятиме Україну у світі, — зауважив народний депутат, голова Комітету Верховної Ради України у закордонних справах Станіслав Сташевський. — Від їхньої професійності і таланту багато в чому залежатиме майбутнє нашої держави. Як донесуть вони авторитет нашої держави світу, налагодять через дипломатичні канали ділові та партнерські відносини, так і знатимуть нас і працюватимуть з нами. Все це може сприяти зростанню економіки країни, її престижу. Тому я тут сьогодні, щоб привітати студентів, батьків, викладачів, усіх учнів, суспільство з визначною подією, яка так чи інакше стосується кожної сім’ї.

Нинішній рік для Інституту, який з 1995 року є головним навчально-методичним центром з підготовки на базі повної середньої освіти фахівців для роботи у сфері міжнародних відносин та зовнішньої політики України, особливий. Адже в жовтні йому виповнюється 60, а Київському університету, до складу якого він входить, — 170 років. Упродовж першого десятиріччя у ньому підготували (тоді це був факультет міжнародних відносин) 300 спеціалістів-міжнародників, які створили основу дипломатичного корпусу держави, а за всі роки звідси вийшло майже десять тисяч фахівців, серед яких — громадяни України та представники більш як 90 країн світу.

Показовим є і те, що останнє десятиріччя Інститут очолює проректор цього самого університету, академік НАН України Леонід Губерський. Завдяки допомозі держави, зусиллям професорсько-викладацького колективу, де трудиться близько двохсот науковців, тут створено прекрасні умови для праці і навчання. Сьогодні тут вчиться і працює майже три тисячі осіб, 300 спеціалістів здобувають другу вищу освіту на заочному відділенні. Є тут своя аспірантура й докторантура. Тож, нагадуючи про це, Перший заступник Голови Верховної Ради України Адам Мартинюк, голова Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Верховної Ради України Геннадій Удовенко, Міністр закордонних справ України Костянтин Грищенко та інші промовці закликали студентів упродовж наступних п’яти років сумлінно й наполегливо вчитися, готувати себе до серйозної та відповідальної праці, усе життя дотримуватися своєрідного кодексу честі працівників дипломатичного корпусу країни, що відповідає трьом «П»: порядності, професіоналізму і патріотизму.

— Серед 2,5 мільйона студентів країни, які сьогодні більш як у 10 тисячах вищих навчальних закладах починають гризти граніт науки, — наголосив Адам Мартинюк, — вам особливо поталанило, адже ви вступили до одного з найпрестижніших вищих навчальних закладів. Тож робіть усе для того, щоб ім’я Інституту, куди ви вступили вчитися, не підвели. Шануйте викладачів і не забувайте про своїх батьків...

З-поміж стримано збуджених першокурсників у формених костюмах з емблемою «ІМВ» вирізняю для себе стрункого й худорлявого юнака. З його погляду, обвітреного обличчя видно, що хлопець прибув сюди не з Печерських пагорбів столиці. Знайомимося. «Петро Прокопенко, — каже першокурсник. — Закінчив із золотою медаллю Мар’янівську середню школу Поліського району, що на Київщині»...

— Яке враження від того, що ти студент саме цього Інституту?

— З одного боку, радість і хочеться пишатися. Нелегко було вступити, але ще більше зусиль треба докласти, щоб опанувати знання та стати справжнім фахівцем...

— Хоч трохи вступило таких абітурієнтів, як цей хлопець з Мар’янівки, до Інституту міжнародних відносин? — запитую у його директора академіка Л. Губерського.

— Не трохи, а половина з набраних щорічно вступає до нас абітурієнтів з інших міст. Це по-перше. А по-друге, дехто думає і навіть намагається поширювати чутки, що в нас навчаються лише кияни і сюди, мовляв, ніхто з периферії не може вступити. Це неправда. Соціальний аналіз показує, що в нас є різні діти: з села, великих і маленьких міст. У нашому Інституті представлені всі категорії населення. Крім того, навчаються діти, які мають пільги: сироти, інваліди, чорнобильці. Ми намагаємося підтримувати їх у навчанні, щоб ці категорії дітей теж мали доступ до університетської освіти, до того ж і хлопці, і дівчата порівну.

— Який відсоток набрали на державне і платне навчання?

— Майже порівну на першу та другу форму навчання. Однак тут є одне «але». Люди інколи думають, що якщо платне навчання, то немає вступної кампанії. У нашому університеті зовсім по-іншому: усі складають іспити в єдиному потоці. І тільки після закінчення іспитів визначається, хто може претендувати на зарахування на бюджетну форму навчання (вирішує приймальна комісія), і хто не потрапляє туди. З тих, що не набрали прохідного бала, відбираємо претендентів на контрактну форму навчання. І потрапляють сюди ті, що набрали напівпрохідний бал, тобто лише на один бал менше. А робимо так лише тому, що абітурієнти з нижчим рівнем підготовки не зможуть навчатися в нашому Інституті. Саме це відрізняє нас від багатьох навчальних закладів країни.