Наступного тижня — 7 вересня — почне роботу п’ята сесія Верховної Ради четвертого скликання. Фактично вона розпочинає новий політичний сезон. Щоправда, за всіма ознаками, законотворча діяльність народних обранців опиниться на другому плані. Передусім тому, що в заключну фазу вступає боротьба за головну посаду у країні. Президентські вибори в Україні проводяться вчетверте. І, схоже, нині вони будуть не тільки «найбільш брудними», а й жорсткими, якщо не жорстокими. Про що свідчать останні події у країні. Чому так сталося, що у боротьбі за головне крісло в країні не гребують ніякими методами, у тому числі силовими?
Влада і власність — сестри-близнята
Зрозуміло, перші вибори, які відбулися у 1991 році, лише закладали початок змаганням претендентів на посаду глави держави. У кандидатів були обмежені фінансові ресурси, не задіювалися силові структури. Окрім того, паралельно проходив референдум на підтримку Акта про незалежність України. Отож у тих, хто змагався за посаду Президента, була спільна мета. А тому важко знайти хоча б якісь паралелі з нинішньою предвиборною кампанією.
Натомість через три з половиною роки на дострокових виборах почали застосовувати «брудні технології», адміністративний ресурс. Щоправда, фактично за владу боролися два представники правлячої бюрократії — глава держави Леонід Кравчук та екс-прем’єр Леонід Кучма. Як зауважив в одному з інтерв’ю координатор парламентської більшості Степан Гавриш, тодішня еліта була невдоволена розвитком подій в Україні, зокрема в економіці, а тому зробила ставку на Леоніда Кучму. Передусім тому, що, окрім влади, хотіла мати ще й власність, керувати фінансовими потоками, володіти товарними ринками. Не дивно, що із середовища тодішнього чиновництва і вийшли доволі багаті люди.
А тому, скажімо, на сході й півдні країни керівники областей та районів фактично нехтували штаби Леоніда Кравчука. Понад те, в деяких областях новообрані голови рад говорили керівникам районів: голосуємо за Кучму. А тодішній «червоний директорат» перед другим туром виборів збирав трудові колективи і погрожував: проголосуєте за націоналіста Кравчука — на другий день після виборів на воротах висітиме амбарний замок, а ви станете безробітними. У ходу була карта двомовності, тіснішої інтеграції з Росією, протистояння Східної й Західної України.
Проте це були лише квіточки. У 1999 році правляча еліта, в тому числі фінансово-політичні угруповання, зробила все, щоб розіграти в Україні «російський сценарій», і вивела до другого туру виборів чинного Президента і лідера комуністів Петра Симоненка. За багатьма даними, в виборчому процесі були задіяні не тільки працівники міліції, а й Служби безпеки України, які вели навіть стеження за претендентами на високу посаду. Зокрема, про це вголос казав тодішній кандидат на високу посаду Євген Марчук. А один знайомий начальник райвідділу міліції пішов на пенсію (у його районі проголосувало за чинного главу держави найменше виборців).
Та апогеєм президентської гонки став вибух у Кривому Розі під час зустрічі з виборцями лідера прогресивних соціалістів Наталії Вітренко. Дуже швидко правоохоронці звинуватили в його організації довірену особу кандидата у президенти Олександра Мороза, який міг сплутати карти провладним політтехнологам.
Отже, сьогодні можна помітити: арсенал прийомів у боротьбі з конкурентами на найвищу посаду фактично не змінився. Знову пробують протиставляти Схід і Захід України, навішують ярлик «націоналіста», «проросійського» або «проамериканського» кандидата, відродилася й тема запровадження у країні двомовності. Не здивувало й затримання працівників міліції, які здійснювали стеження за одним із кандидатів у президенти.
А тому вже нікого не здивував той факт, що правоохоронці вибух на Троєщинському ринку пов’язують передусім з політикою. Однак якщо у Кривому Розі смертельних випадків не було, то нині принесли в жертву прибиральницю ринку, яка померла від отриманих ран. Не беремося стверджувати, хто стоїть за вибухами на Троєщинському ринку, це компетенція правоохоронних органів, проте хотілося б довідатися: чи варто заради збереження статус-кво в управлінні державою, у володінні власністю ризикувати хоча б здоров’ям співгромадян, а не тільки життям? Чи люди, які організували цей вибух, не бояться — ні, не людського — Божого суду? Адже кожному воздасться.
Власне, не лише страх втратити нагріті місця й незаконно нажите багатство, а й прагнення примножити його, повернувшися у владні коридори, змушує йти на злочин. Бо влада і власність — сестри-близнята.
Камо грядеші?
У своєму виступі на урочистих зборах до Дня незалежності Президент України Леонід Кучма наголошував на необхідності збереження спадковості політичного й економічного курсу країни. Особливо на тлі небаченого досі економічного зростання, яке, щоправда, слабо позначається на життєвому рівні наших співгромадян. Та ми не будемо на цьому акцентувати увагу. Оскільки головне запитання — хто з нинішніх кандидатів забезпечить спадковість курсу влади?
На мій суб’єктивний погляд, сьогодні повторюється ситуація десятирічної давності — нинішня правляча еліта знову запропонувала виборцям двох кандидатів з рівними рольовими установками. Скажімо, Прем’єр-міністр Віктор Янукович на цих виборах грає роль Леоніда Кравчука, натомість екс-прем’єр Віктор Ющенко виступає у ролі Леоніда Кучми. І що з того, що лідер «Нашої України» говорить про корумпованість влади? Чи не стверджував Леонід Данилович, коли був кандидатом на посаду глави держави у свій час: «Для того, щоб перемогти мафію, треба її очолити»?
Інша справа, чи влаштовують фінансово-політичні угруповання, які прижилися на олімпі української влади, обидва кандидати? Чи довіряють вони обом претендентам на найвищу посаду? Схоже, за всіма ознаками, не дуже. А тому, знову-таки на мій суб’єктивний погляд, не впевнені у своєму майбутньому. Зокрема, у збереженні свого впливу не лише на владні, а й на приватизаційні процеси, розподіл фінансових та інших ринків.
Саме тому не можна виключати й того, що десь, можливо, навіть в аналітичних центрах сусідньої країни, розробляються варіанти визнання недійсними результатів виборів через грубі порушення законодавства. Варіанти сценарію можуть бути різні, у тому числі силові. Це яскраво засвідчила заява силовиків від 23 серпня. Варто зауважити: вона пролунала через три дні після вибуху на Троєщинському ринку. А вже сьогодні, про що йшлося вище, цьому вибуху надають політичне забарвлення. У такий спосіб, схоже, готують суспільство до наступних подібних провокацій.
Отже, можна стверджувати: нас чекає вельми гаряча осінь з непрогнозованими наслідками. Тим паче що й опозиція готується до різноманітних дій, які також не виключають протестні акції.
