І далі ремонтуватимемо мотлох чи налагодимо випуск нової сільгосптехніки?

Коли на українських чорноземах з’явиться сучасна сільськогосподарська техніка? Актуальнішого питання на селі в останні роки, мабуть, немає

Сільськогосподарське машинобудування сьогодні — найвідсталіша галузь промисловості. Не дивно, що працюючі трактори і комбайни зношені на 70—90 відсотків. Щороку доводиться ремонтувати половину тракторів, майже всі зернозбиральні комбайни. З кожним роком витрати на відновлювальні ремонти зростають і вже сягнули третини вартості нової техніки. Через фізичну й моральну зношеність комбайнів на полях щороку залишається до 4 мільйонів тонн зерна. Надійність вітчизняних сільгоспмашин вкрай низька. Час роботи до першої поломки, наприклад, комбайнів — лише 10 годин. Фактично це 300 ремонтів протягом усього терміну експлуатації. Час, використаний на ремонт, дорівнює часу роботи комбайна в полі.

— Ситуація справді важка, але не безнадійна, — каже директор ХТЗ П. Тодоров. — А зміниться вона залежно від тих заходів, що їх вживатиме уряд. Сьогодні ми зрозуміли, що не можна охопити неосяжне: фінансувати з державної скарбниці всі проекти поспіль. Потрібно визначити пріоритети. Тому ставку зробили на трактори ХТЗ і «Південмашу», херсонські комбайни. Ці підприємства повинні стати своєрідним локомотивом відродження галузі, «витягнути» з глибокої кризи й інші заводи.

Саме настільки планує збільшити випуск продукції цього року порівняно з минулим ХТЗ. Більше тисячі машин завод має намір продати в Україні, стільки ж у Росії. Великий портфель замовлень є і для Середньої Азії.

За минулі роки конструктори і технологи ХТЗ у співдружності з ученими розробили майже два десятки сучасних машин кількох серій — від 12 до 240 кінських сил. Одні з них уже поставлені на конвеєр, серійне виробництво інших ще слід освоїти. Але для цього потрібні чималі кошти. Власні ресурси Харківський тракторний уже вичерпав. За десять попередніх років підприємство вивело з обороту 200 мільйонів гривень, витративши їх на розробку нової техніки, на державну, власне кажучи, справу. Якби адміністрація ХТЗ не зробила цього, навряд чи сьогодні ми говорили б про вітчизняні трактори, здатні конкурувати з продукцією іменитих фірм, та й про існування самого заводу.

Як залучити приватного інвестора?

За останні чотири роки інвестиції в галузь скоротилися на 13 відсотків, тим часом як в інших промислових напрямах вони зросли в 1,6 — 1,8 разу. Питома вага запасних частин у загальному випуску продукції становить майже 40 відсотків. Потужна індустрія перетворилася, власне кажучи, на ремонтну базу. Не дивина, що вона хронічно збиткова. Рівень заробітної плати — найнижчий серед підприємств промисловості. Виробництво доведене до поштучного, ручного складання. Практично зупинилися конвеєри, що підвищує собівартість майже на 30 відсотків, знижує якість і конкурентоспроможність.

— Треба швидше запустити у виробництво нові машини, — зазначає П. Тодоров, — розширювати їх серії, технічно переозброїти підприємства. Це здешевить техніку, поліпшить її якість. Нова державна програма передбачає інвестування галузі з тим, щоб уже в найближчі три роки збільшити випуск тракторів щонайменше втричі. Водночас підприємства галузі повинні стати інвестиційно привабливими і для приватного інвестора.

Який шлях обере Україна для відродження сільгоспмашинобудування і технічного переоснащення села? У сусідній Білорусі, наприклад, сільгоспмаш — державний, а трактор «Білорусь» упевнено почувається на ринках багатьох країн. У Росії в галузі працює приватний капітал; вона задовольняє потребу в сільгоспмашинах не тільки власного ринку, а й успішно опановує зовнішні ринки, зокрема й український.

Україна дедалі більше демонструє прихильність до вільного ринку, тож, мабуть, ставку буде зроблено на стратегічного приватного інвестора. Але перспектива ця поки що непевна: підприємств, які становлять інтерес для вільного капіталу, в галузі майже не залишилося. Можна забути, приміром, про моторобудівний завод «Серп і молот», а про відновлення Харківського заводу тракторних двигунів, напевно, варто говорити тільки в тому разі, якщо він стане виробничим підрозділом ХТЗ і на його потужностях буде створено спільне моторобудівне виробництво. Загублено назавжди куп’янський ливарний велетень. Така само доля, мабуть, очікує і Харківський завод тракторних двигунів. Якщо за останні десять років кількість модифікацій тракторів ХТЗ із двох зросла до двох десятків, то в галузі моторобудування за цей період не зроблено абсолютно нічого.

До початку 90-х років ХТЗ щороку випускав майже 50 тисяч тракторів. Нині, за даними Держтехнагляду, в країні залишилося в експлуатації до 60 тисяч важких тракторів, переважно харківського виробництва. В якому вони стані — розмова окрема. Але, якщо допустити, що навіть в ідеальному, але врахувати, що сільгосппідприємства України останнім часом купують за рік трохи більш як тисячу тракторів, а списують, за найскромнішими даними, майже 4 тисячі, то неважко підрахувати, що до кінця нинішнього десятиліття українські чорноземи орати не буде чим. Навіть незважаючи на те, що сучасні технології землеробства дають змогу майже втричі скоротити використання технічних засобів, ми все-таки будемо не в змозі здійснювати елементарне відтворення в рослинництві. Але до такого фіналу Україна, напевно, дійти не повинна. Тому завдання на цей рік — збільшити випуск тракторів удвічі, а до кінця десятиліття — довести їх виробництво до 8 тисяч в однозмінному і до 16 тисяч у двозмінному режимі. Це не фантазерство, а нагальна потреба.

Харків.