Україна олімпійська: 1952—2004

Грецька Олімпіада, ледь почавшись, уже зафіксувала кілька незвичайних і, мабуть, важкодосяжних рекордів: Афіни вперше в новітній історії знову приймають Ігри, витрати на безпеку перевищили мільярд доларів, на трибуни продано значно менше квитків (майже чотири мільйони), ніж у Сіднеї (9,5 мільйона). Якщо перші два «рекорди» швидше для статистики, то зяюча порожнеча на спортивних комплексах боляче б’є по самих учасниках — немає справи гірше для спортсмена, як виступати... для самого себе. Щоправда, рятує становище телебачення, котре буквально «вгризається» у спортсмена (чого аж ніяк не можна сказати про якість коментування!).

І ще про одне не можна не сказати, хоча до рекордів це не має жодного стосунку. В роки, коли бій ідеологічних супротивників — СРСР і США на олімпійській арені набував всіх ознак війни (умри, але переможи!), кубертенівське гасло «Головне не перемога, а участь!» було оголошене антиспортивним. І сьогодні воно усе ще на вустах деяких пострадянських спортивних чиновників, неначе підштовхує, примушує, залякує спортсмена — адже відомо, що учасників Ігор 10500, а комплектів нагород усього-на-всього 301. Ігри в Афінах перед усим світом ще і ще раз довели, що мав рацію П’єр де Кубертен, а не політики: дві третини країн, що були на параді відкриття, не можуть навіть сподіватися на щасливий випадок і виграти хоча б одну медаль. То що їм робити — не розвивати спорт у своїй країні, відмежуватися від іншого світу (так це ще як подивитися — що він являє собою «інший світ») і перетворитися на телеучасників Ігор? Адже саме Олімпійські ігри і вивели на світовий подіум добру сотню держав, де вони заявили про своє існування і звідки почали свій шлях наверх. Ще два-три десятки років тому, приміром, про спортсменів ПАР і казати не було чого, а нині плавальна естафета 4х100 м з цієї африканської країни випередила фаворитів — команди США й Австралії, та ще і зі світовим рекордом. Чи могло б це статися, якби спортсмени ПАР не брали б участі в Іграх лише тому, що на якомусь етапі не могли розраховувати на перемоги?

Допінги, допінги... І от уже президент Греції Стефанопулос змушений вибачатися за своїх спортсменів — чемпіона Сіднейських Ігор легкоатлета Кентериса і призера Катерину Тану. А перший навіть мав бути прапороносцем на параді відкриття. До цих невдах уже встигло приєднатися ще кілька менш відомих спортсменів з інших країн: найвідоміша невдаха — росіянка Ірина Коржаненко, котра здобула золоту медаль у штовханні ядра. Цікаво, що з вуст офіційних борців з допінговою заразою (зокрема, керівника антидопінгового Центру ОКР Росії Миколи Дурманова) пролунали слова про потребу... легалізації допінгів з метою взяття їх на найсуворіший контроль. Чи не нагадує це капітуляцію? А справжній наступ штучних прискорювачів (насамперед на генному рівні) лише починається, хоч як це парадоксально звучить. Чи загрожує це Олімпійським іграм, самому їх принципу «фер-плей»? Безумовно! Афінські Ігри, на думку фахівців, мають стати певним вододілом між минулим і майбутнім цього чудового дітища людства — чи Ігри для усіх, чи Ігри для... спортивних гладіаторів від світових торгових брендів — Кока-коли, Самсунгу, Адідасу, Найку, Кодаку... 

Поживемо — побачимо.

Як і чотири роки тому, український рахунок золотим медалям відкрила Яна Клочкова, мабуть, єдина олімпійська чемпіонка, що протягом чотирьох (!) років не пропустила, здається, жодного серйозного змагання. Її шанувальники, та й фахівці, дивувалися, спостерігаючи за феноменальною переможною ходою спортсменки водними доріжками світу. Скажемо більше: після виграшу і другої золотої медалі в комплексному плаванні Яна стала ПЕРШОЮ плавчихою, що стовідсотково повторила свій попередній олімпійський успіх! Треба низько вклонитися і самій спортсменці, і її тренерам — подружжю Кожухів. Саме завдяки їм, що здійснили справжній подвиг подвижництва, Україна знову засяяла на Іграх.

Дивно, але нагороди, котрі «звалилися» на українську команду в перші дні Олімпіади (звичайно, крім медалі Яни), були цілковитою несподіванкою навіть для знавців спорту. Чернігівська дівчина Олена Костевич у свої 19 років устигла вже стати чемпіонкою світу в стрільбі з пневматичного пістолета, але в жодній з хвалебних заяв наших функціонерів її ім’я не згадувалося. І спортивні журналісти — такі доки у футбольних тонкощах (щоправда, справжнього футболу в Україні не видно й озброєним оком) — навіть не здогадувалися про її існування. А ця спортсменка, котра пробилася у фінал (останньою!), виявила такий характер, що дві олімпійські чемпіонки минулих років — Ясна Секарич і Марія Гроздєва — змушені були поступитися Костевич золотом Ігор. І як безглуздо буквально через два дні у спортивному огляді телеканалу «Ера» коментатор ледве не обвинуватив дівчину в нахабній безвідповідальності лише тому, що Олена не завоювала медаль (а хто сказав, що вона повинна була це зробити?) на дистанції 25 м. От так ми поважаємо і цінуємо своїх чемпіонів!

В успіх свого учня 20-річного дзюдоїста Романа Гонтюка з Івано-Франківська вірив, мабуть, лише тренер Євген Боднарук. А недавній юніор вигравав бій за боєм у ваговій категорії 81 кг. І лише у фіналі грек грузинської крові Іліадіс зумів узяти гору над нашим спортсменом. Але срібна медаль Романа — гарний внесок у його виступ на наступній Олімпіаді.

Шанувальників українського фехтування, що заждалися олімпійських нагород, порадував бронзовий сюрприз 24-річного київського шабліста Владислава Третьяка. Не можна назвати несподіванкою перемогу чудової штангістки з Чернігова Наталі Скакун. Очікували, що основними суперницями українки будуть китайські атлетки. Але Олімпійські ігри тим і цікаві, що дуже часто фаворити бувають переможені. От і тут у ваговій категорії 63 кг суперечка — жорстка, напружена, коли спортсменки виклалися, як кажуть, до кінця, —була між Скакун і білорускою Ганною Батюшко. Програвши в ривку, Наташа взяла реванш у штовханні, встановивши олімпійський рекорд, зрівняла загальну суму і виграла золото завдяки своїй меншій вазі.

Блискуче виступив маститий штовхач ядра Юрій Білоног. Свою першу спробу заволодіти медаллю Юрій зробив ще в Сіднеї, у 2000 р. Але був лише п’ятий. Виступаючи на землі древньої Олімпії, Білоног таки вразив усіх стабільністю штовхання — двічі послав снаряд на 21 м 15 см, а в останній спробі додав ще один сантиметр, що і дало змогу йому випередити американця Адама Нельсона. Той, посівши друге місце, лише один раз у фіналі зумів не вийти з кола! Були і неприємні несподіванки. Срібні призери Ігор у Сіднеї — команда гімнастів —відкотилися на сьоме місце. Трохи несподівано скрасив становище Валерій Гончаров, що у захопливому стилі переміг на брусах. 

Стрибки на батуті — вид спорту, що в Україні завжди мав високий рейтинг, хоча до розряду масових і престижних не належав. І тому ніколи не мав достатньої (насамперед фінансової) підтримки з боку спортивних керівників, та й уваги преси. Немовби варився у власному соку. Натомість справжніх ентузіастів тут було достатньо, щоб врешті-решт висунути лідера, котрий (ми віримо!) змусить переглянути погляди на цей дивовижно гарний і видовищний вид олімпійської програми. Юрій Нікітін «зневажив» авторитетом росіянина Олександра Москаленка, якому пророкували беззаперечну перемогу. 20-секундна комбінація миколаївця чемпіона Європи-2004 виявилася кращою. Блискуча робота тренера Ігоря Молчанова! Золоту медаль Україні принесла в дебютному для Олімпіади виді спорту — жіночій боротьбі — відчайдушна львів’янка Ірина Мерлені (48 кг). У свої 22 роки Ірина уже встигла стати триразовою чемпіонкою світу, але перемога над японкою Ічо далася в напруженій боротьбі двох рівних за силою суперниць.

З ряду інших успішних виступів виокремимо срібну медаль у командних змаганнях стрільців з лука Віктора Рубана, Дмитра Грачова, Олександра Сердюка. Друге місце у вітрильних гонках класу «Їнглінг» здобув екіпаж у складі Руслани Таран (бронзовий призер Ігор в Атланті і Сіднеї), Алли Калиніної і Світлани Матушевої. Воістину в драматичних двобоях, де успіх визначали неймовірна витримка й уміння викладатися до останньої краплі сил, здобула бронзові нагороди українська парна «четвірка». Академічне веслування давно не приносило нам радості, і тут, в Афінах, українці теж не ходили у фаворитах. Про напруженість фінального заїзду каже такий факт: програючи практично всю дистанцію, Сергій Білоущенко, Сергій Гринь, Олег Ликов і Леонід Шапошников 0,07 секунди (!) виграли в поляків.

Бронзова медаль важкоатлета Ігоря Разоренова (категорія до 105 кг) «позолотила» в цілому невиразні виступи українських майстрів «залізної гри». Велика команда легкоатлетів, котра вирушила до Афін, поки що не підтримала Юрія Білонога. Приємною несподіванкою стало «срібло» 28-річної киянки Олени Красовської у бігу на 100 м з бар’єрами...

Час підбивати підсумки — попереду. Але вже сьогодні можна сказати: в українського спорту з’явилося друге дихання, він може за певних умов повернутися на колишні високі позиції. І головна умова — чітке і повноцінне фінансування не за два роки до Ігор, а протягом чотириріччя.