Механізм обов’язкового страхування врожаю (поки що це стосується лише зернових і цукрового буряку) діє на вітчизняних полях уже два роки. Фірми, що надають такі послуги, палають бажанням узаконити його і щодо інших культур. Не жарт, просуваємося ми до економічно успішної Західної Європи, на нивах якої вищезгаданий механізм давно вже процвітає. Хоча ринок страхування, тим паче на селі, перебуває навіть не в зародковому стані і нагадує часом банальну схему вибивання «бабок» у господарств, які й без того не зводять кінці з кінцями.
Власне, готові до ошукувань керівники агропідприємств, котрі на буряковому полі орієнтуються набагато краще, ніж у правовому, виплачуючи страховикам гроші, здебільшого ставлять на них хрест, бо не надто вірять у перспективу одержання страховки. Підписуючи вміло складений численними юристами компанії договір страхування, вони не завжди навіть у нього заглядають, а витрати називають не інакше, як додатковий податок. Страхувальні контори, навпаки, так часом заплутують пункти документів, аби вже напевно ніколи нічого нікому не виплачувати. Навіть якщо і настане страховий випадок, витребувати за ними компенсацію малореально.
Показовий процес річної давності одного господарства Миколаївської області, яке застрахувало посіви озимих від крижаної кірки. Хоча наша газета про це й писала, не згадуватимемо тут як назву агроформування, так і назву страхової контори, що складала договір. Це дасть більшу свободу для маневру під час опису самого механізму, до того ж такі історії аж ніяк непоодинокі. Варто згадати лише, що логотип компанії, головний офіс якої розташований у столиці, у багатьох керівників сільгосппідприємств на вустах. Бізнесом цим займаються впливові в Україні люди, тому «дах» у неї є в найвищих кабінетах. Так-от, юридично підкований дядько — керівник постраждалого від негоди господарства, підрахувавши, що йому згідно з договором належить десь близько мільйона гривень, дійшов до високих судових інстанцій. Однак і там йому доступно пояснили: страховки він не одержить, адже його посіви полягли не від крижаної кірки, а від вимерзання. От якби від крижаної кірки...
Чоловік від усіх столично-судових перипетій досі перебуває під враженням. Тим паче що в сусідньому господарстві озимі того ж таки маловрожайного року теж не пережили зимової холоднечі. Там якраз страхувалися в тій самій компанії і саме від вимерзання, але теж не одержали ані гривні: страховики довели, що сходи полягли від... крижаної кірки.
Неважко зрозуміти олігархів, котрі надійно окупували своїми компаніями страховий ринок в агросекторі й обклали господарства таким ось «податком». Прибутки шалені, а ризику жодного. Скільки коштує застрахувати, приміром, озиму пшеницю, залежить від величини переліку катаклізмів, після яких настає страховий випадок. У середньому сільгосппідприємству таке «задоволення» стає у 5—6 відсотків від суми страховки — недешево. Керівники господарств, які розв’язують головоломку, як би мінімізувати «додатковий податок» і водночас одержати право на банківські кредити, іноді знаходять парадоксальні рішення. Зафіксовано випадки страхування врожаю цукрового буряку від пожежі. Ймовірність вигоряння солодких корінців дорівнює можливості приземлення на буряковому полі інопланетян (спробуйте при нагоді підпалити зелене бадилля). Утім, і учасники домовленості про це здогадуються, і всім, як не дивно, це вигідно. Господарство платить суму на порядок меншу. Страховики одержують від аграріїв відсоток, може, навіть і не такий великий, проте надійний — тут вже напевно повертати нічого не доведеться. Йдуть на це і банки, яким потрібні клієнти. На папері врожай застрахований — формально сільгосппідприємству можна давати кредит. Звичайно, якщо буряки знищить довгоносик, то страхового відшкодування господарство, звісно ж, не одержить. Проте банкіри рідко позичають гроші, коли немає впевненості, що вони повернуться з відсотками. Для витягування оних у них завжди в арсеналі знайдуться радикальніші механізми.
