Повідомлено, що в Запоріжжі 9 травня перекривається рух проспектом Леніна з 8 до 12 години, а потім ще й з 17.00 до 22.00. Іншими словами, влада спочатку готує ходу з парадом, а потім ще й концерт для, певно, вже не зовсім тверезої юрби, які, можливо, буде використано з метою провокацій. Адже достатньо однієї маленької провокації і в спокійному Запоріжжі (а одеські протистояння до 2 травня теж були, швидше, на рівні образливих «кричалок» двох таборів) теж не виключена біда.
Особливо в ситуації, коли сепаратисти сьогодні збирають до сотні прибічників, а комуністи — за кращого перебігу подій — до 1,5 тисячі осіб. Зате влада 9 травня збере щонайменше 10 тисяч учасників. І пояснити тут щось людям, наділеним повноваженнями, дуже важко. І ми знаємо, чому! Протягом понад 20 років запорізька номенклатура активно використовувала червонопрапорні свята, щоб легітимно покрасуватися. Зрозуміло, що не просто так — а заради ветеранів, звісно. Наймолодшому з яких — із «останнього воєнного призиву» 1927 року народження і який, нагадаємо, вже не воював, 87 років.
Щоправда, після того як з’явилося повідомлення, що запорізький міський голова Олександр Сін публічно пообіцяв начепити на піджак 9 травня георгіївську стрічку, з ним мав бесіду голова облдержадміністрації Валерій Баранов. І наче переконав, що робити цього не варто. Як мовиться, з не дуже вдоволеним виглядом міський голова так прокоментував ситуацію на прес-конференції 5 травня: «Чим більше ми обговорюватимемо теми провокацій, тим більше ми провокуватимемо цю ситуацію. Щоб піти від провокацій, я можу не чіпляти стрічку, — сказав він. І підкреслив: — Для ветеранів — це символ, з яким вони перемогли, а не знак сепаратистів».
Досить сумнівна аргументація, погодьтеся. По-перше, заклик «не палити на пороховому складі» ще ніколи не сприяв вибуху, а якраз навпаки. По-друге, вчені-історики вже з ніг збилися пояснювати абсурд путінської моди на георгіївську стрічку, котра з 2005 року почала ширитися Росією, а потім і країнами СНД. Уже давно з’ясовано, що георгіївськими кавалерами під час війни стали два групенфюрери СС, «власівці», члени «російського корпусу», які воювали проти югославських партизанів. Ще кілька царських та білогвардійських генералів на гітлерівській службі й не знімали «Георгія» з мундира від часів революції 1917 року.
Хоча є й інша правда — колодка і стрічка подібних кольорів була і в Радянській армії, проте на ордені Слави та знаку гвардії. Однак Сталін принципово не підписав проект указу 1944 року про прирівнювання в правах кавалерів Георгіївського хреста і орденів Слави. А вже після подій у Криму і зараз на Донбасі, в Харкові та, особливо, в Одесі, навіть говорити про «колорадську» стрічку на офіційних заходах в Україні — це вже кощунство. Але не всім у нашій країні, схоже, закон писаний. На жаль...
