Згадую літо 1994 року — розпал економічної кризи, інфляції. На парламентській трибуні у ранзі ще кандидата на посаду Прем’єр-міністра України стояв мудрий радянський апаратник, колишній голова Держплану і Ради Міністрів УРСР Віталій Андрійович Масол. Мабуть, краще за нього зсередини економіку колишнього Союзу не знав ніхто. Тоді, я це чув у сесійній залі, він сказав те, чого від нього очікували не всі. Що Україна має й надалі розвиватися як незалежна, самостійна і правова держава на основі ринкових відносин. І йому аплодували.
Запитують, скільки і чого втратили громадяни СРСР? Утім, мова не про втрачені назавжди заощадження (до речі, чимало облігацій державних позик СРСР так і лишилися не погашені). А про головне — можливість жити за іншими стандартами, завдяки розвиткові приватної і корпоративної ініціативи. Мова про те, чого грішми й не оцінити: згадаймо брудні підсобки магазинів, з яких ми виносили суху ковбасу, наївно вважаючи її делікатесом.
Мова про незалежність, синонімом якої є гідність. Коли одним із найбільших страхів людини в сучасній Україні є наближення пенсійного віку і об’єктивна неможливість бути наївними...
Ми вже пережили гіперінфляцію і втратили назавжди першого банкіра Вадима Гетьмана. Він, мабуть, забрав із собою таємницю про справжню вартість української гривні...
Та ми не сміємо бути наївними. Ми переступили вже через 22 відсотки податку з доходу і 55 — з прибутку, щоб нарешті переконатися у тому, що обкрадали самих себе.
Промисловий сектор економіки забезпечує більш як третину валового внутрішнього продукту, майже 50 відсотків товарів і послуг, а також 80 відсотків експорту. Збільшення обсягів виробництва спостерігається практично в усіх галузях економіки. Важлива деталь. За останні чотири роки продуктивність праці зросла на 85,9 відсотка. Утім, не будьмо наївними: ще свіжі в пам’яті тотальне реальне й приховане безробіття... Так, ділова активність забезпечила розвиток. А держава відкинула весла. За словами Міністра промислової політики Олександра Неустроєва, більш як два десятки процесів, які не можуть самоорганізуватися ринком (cередовище, соціальна спрямованість, безпека на виробництві, екологічна чистота продукції тощо) опікують відповідні системи управління. Отож нам усім залишається одне: енергійно налягати на весла. Свого власного незалежного човна... І не бути наївними.
