Реконструкція першого радянського хмарочоса

Знаменитий харківський «Держпром» — колись велична резиденція чиновників державної промисловості — от уже багато десятиліть вважається візитною карткою першої столиці комуністичної України.

Колись саме цією хмарочосною будівлею червоні комісари намагалися наздогнати й перегнати Америку. Поставленої мети, на жаль, не було досягнуто. Але будували в ті часи, мабуть, не дуже добре. І тепер візитну картку практично доводиться відбудовувати заново, щоб вона радувала своєю білосніжною пишнотою харків’ян і гостей міста, а не страхала їх ветхістю похмурих стін у центрі міста.

— Перш ніж приступити до реконструкції, — каже директор підприємства «Держпром» Микола Чехунов, — ми вивчили всі історичні дані про цей будинок, зібрали багатий архівний матеріал у Харківській області, Санкт-Петербурзі, Москві, Києві. Багато документів, на жаль, загубилося під час війни, не збереглась і проектна документація. Але в 20-30-х роках було дуже багато написано про нього в книгах, газетах не тільки СРСР, а й за кордоном. Помилуватися ним приїжджало чимало видатних діячів мистецтва, культури, архітектури.

— Чим було зумовлене будівництво першого радянського хмарочоса саме в Харкові?

— Причиною стало оголошення Харкова столицею Радянської України. Почалася потужна індустріалізація міста. Будувалося багато промислових підприємств, заводів і фабрик. Не вистачало не тільки житла для нових робітників, що прибували з сіл, а й приміщень для чиновників. Створили пайове товариство, оголосили конкурс, на який надійшло 17 проектів. Перемогли ленінградські архітектори, і тепер, коли ми повертаємо «Держпромові» первісний задум, ми бачимо, яке чудове, як на ті часи, архітектурне рішення вони запропонували і спроектували. До переїзду в Київ тут містився уряд України. А що стосується висоти, то ця споруда була найбільшою не тільки в Радянському Союзі, а навіть у Європі, збудована з монолітного залізобетону, в стилі конструктивізму, тому вона й набула такої популярності у світі.

— Побудували це громаддя в рекордні строки за допомогою лопат, тачок і кінської сили...

— Так, механізмів було мало, і були вони найпростіші, примітивні. Основні роботи справді виконувалися вручну, про це свідчать фотографії тих років у нашому музеї. Працювало одночасно до двох тисяч чоловік. 20 тисяч кубів землі вивезли під спорудження фундаменту, а вивозили кіньми, тачками. Цеглу носили в руках. На будівництво пішло 1370 вагонів каменю, 9 тисяч тонн металу, 4 тисячі квадратних метрів скла, а пісок і цемент ніхто й не підраховував.

Під час війни будинок був сильно пошкоджений, але з тих пір майже не ремонтувався. Йшло нове будівництво, а старому фондові не приділяли належної уваги. Тепер доводиться клопотатися не тільки «Держпромом». Приводити в порядок необхідно все місто.

— Як наважилися на таку масштабну реконструкцію в наш теж не зовсім благополучний час?

— Зволікати з ухваленням рішення просто вже було нікуди. Дахи протікали, стіни почали руйнуватися, стелі падали на голову. Довелося йти на прийом до керівника області й доповідати про ситуацію без красивих слів. Рішення прийняли негайно. Крім того, створили комісію при Держбуді України, куди ввійшли провідні вчені, будівельники, інженери, які також зробили висновок, що будинок потребує негайної реконструкції. Підготували звернення до Президента України. Допомоги довго чекати не довелося.

Нині вже замінено багато інженерних комунікацій, створено практично заново систему енергозабезпечення. Всі бачать, який прекрасний фасад вимальовується в оновленої будівлі, якої краси додають йому сучасні вікна, оздоблювальні матеріали. Робота, правда, поки що виконана відсотків на 20, але, як відомо, — аби почати, а там воно піде.

— Яку гарантію даєте?