(До питання про проблеми і перспективи стратегічного розвитку автономії на найближче десятиліття)
Залишилося небагато часу, коли представники різних партій і рухів, учені і громадські діячі, кримчани активно обговорюватимуть, з якими підсумками Україна зустрічає день своєї незалежності і куди рухатиметься далі.
Гадаю, це серйозний привід для того, щоб глянути з цієї точки зору і на ситуацію в Автономній Республіці Крим.
Особливо позначаються на подібних дискусіях майбутні вибори Президента України. Різні політичні сили активно пропагують свої моделі подальшого економічного розвитку країни.
Чи можемо ми в себе в республіці спільними зусиллями створити таку обстановку, яка дала б можливість усім учасникам економічної діяльності мінімізувати втрати від політичних ризиків, сформувати середовище, у якому бізнес, підприємства і підприємці могли б спокійно працювати, не звіряючи кожний свій крок з черговою політичною кампанією і не залежачи від результатів виборів у той чи інший орган, від зміни селищного чи міського голови?
Не характеризуватиму попередній, до 2002 року, період, хоча б тому, що є величезна кількість найрізноманітніших поглядів на нього, зокрема і протилежних. Але з чим більшість політичних сил у Криму згодна, то це з тим, що трохи більш як два роки, які минули відтоді, стали періодом порівняної політичної стабільності і нормальної взаємодії гілок влади, спрямованої на розв’язання соціальних проблем кримчан.
Не беручи сам факт політичної стабільності у республіці під сумнів, окремі політичні сили по-різному оцінюють її вплив на економічні результати. Паралельно існують і думки про відсутність будь-якого впливу спільної роботи Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим на економіку республіки, і протилежні їм, які прямо пов’язують досягнуті успіхи тільки з наявністю політичної стабільності в республіці. Істина, гадаю, як завжди, посередині.
Головне, що на цьому етапі нам значною мірою вдалося закласти не лише у свідомість, а що ще важливіше — в характер дій більшості депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, керівників виконавчої влади, бізнесу, громадських організацій розуміння того, що політична стабільність — найважливіша передумова економічного розвитку.
Те, що ми сьогодні працюємо на тлі загальної позитивної ринкової динаміки в країні, не лише не має нас заспокоювати, а навпаки — стимулювати до пошуку нових механізмів впливу на кримську економіку з метою додати їй більшого динамізму і водночас сталості. Тому головну тезу у формуванні ідеології наших майбутніх дій я сформулював би так: посилення усвідомленого впливу кримської влади на стратегічний розвиток регіону — головний чинник збереження стабільності на півострові.
Перш ніж говорити про наші можливості реально впливати на стан економіки в Криму, визначення стратегії розвитку півострова, варто уточнити, що стратегія — це мистецтво планування і керівництва, засноване на довгострокових прогнозах і об’єктивному аналізі дійсності.
Перший чинник — занадто велика залежність бюджету республіки від кількох «бюджетоутворювальних» підприємств промисловості і транспорту — «Чорноморнафтогазу», «Титану», Кримського содового заводу, морських портів.
Другий чинник — надзвичайно висока, різко виражена сезонність кримської економіки і її залежність від погодних умов.
Третій чинник — сформований імідж Криму як регіону з високим ступенем політичних ризиків для бізнесу. А чи так це насправді — інше питання, але такі уявлення мають місце і чимало шкодять економіці півострова.
Четвертий чинник — конкуренція, що зростає, причорноморських регіонів України і зарубіжних країн за транспортні і фінансові потоки і розміщення високорентабельних підприємств.
П’ятий — стратегічне відставання переробних галузей сільського господарства. В роки, коли в Україні створювали такі торгові марки, як «Верес» і «Чумак», у Криму проводили відомі політичні експерименти, серед яких був і мораторій на приватизацію. Сьогодні це призвело до того, що чималі гроші, які привозять у Крим відпочивальники (як і гроші населення Криму), значною мірою ідуть за межі півострова як плата за продукти харчування — від мінеральної води до морозива. У Криму залишаються тільки незначні податки з торгової націнки, невелика зарплата працівників торгівлі і велика кількість використаної тари й упаковки.
На жаль, саме відставання агропромислового комплексу в кілька разів знижує економічну і бюджетну ефективність кримських курортів, а наздоганяти інших і пробиватися на вже поділений ринок продуктів харчування і напоїв — справа нешвидка і недешева... Тільки на відновлення зруйнованої і розграбованої останніми роками системи зрошення земель потрібно сотні мільйонів гривень.
При цьому наявні на ГАК «Титан» більш як 3 млн. тонн фосфогіпсу, за величезної потреби виконання робіт з гіпсування ґрунтів, і неможливість профінансувати ці роботи — лише маленький чинник у цій великій і складній проблемі.
Наявність цих чинників не лише істотно ускладнює розвиток економіки автономії, а й збільшує інвестиційні ризики й відповідно знижує привабливість вкладення коштів у будівництво нових і переоснащення старих підприємств Криму.
Ще більше тривожить розуміння того, що багато рішень, які визначають економічне життя півострова, сьогодні приймають далеко за межами Криму, і не на всі з них ми можемо впливати. Наприклад, згадаймо рішення власників «Союзу-Віктану» про перенесення головного офісу і юридичної адреси компанії разом з податками за межі Криму. Чи подумаємо про послуги на сотні мільйонів гривень, які надають великі компанії («Телеком», «Кока-Кола», банки, страхові компанії), що платять податки в Києві.
Тут ми вправі очікувати на дійовішу підтримку з боку народних депутатів України від Криму під час прийняття або внесення виправлень у закони, котрі прямо впливають на стан кримської економіки. Типовий приклад, який ілюструє ситуацію, — скасування спецпатентів, що не тільки серйозно ускладнило роботу тисяч підприємців, а й створило труднощі з наповненням бюджетів приморських регіонів.
Усе це зайвий раз підтверджує умовність і нетривкість досягнутого останніми роками в республіці економічного зростання. Тому хотілося б, щоб тривога про місце економіки Криму в умовах гострої конкуренції у мінливому світі стала могутнім інтелектуальним стимулом для кримських учених, політиків, керівників.
Ставлячи перед собою завдання на середньострокову перспективу, ми мусимо чіткіше визначити свої стратегічні цілі, якими можна вважати підвищення економічної і соціальної стабільності за рахунок залучення інвестицій для відродження старих і створення нових бюджетоутворювальних підприємств у пріоритетних галузях економіки, а також підвищення конкурентоспроможності Криму на світовому і регіональних туристичних ринках, історичне відродження (згадаймо програму «Великий шовковий шлях») і збільшення його ролі в системі міжнародної торгівлі як комунікаційного вузла.
З огляду на поставлені цілі ми маємо вирішити низку завдань. Одне із них — якнайбільше використання потоків вантажоперевезень, які останніми роками зростають. Для цього потрібні не лише розвиток і реконструкція портів, а й будівництво нових, прискорене створення вантажного флоту і сухопутної інфраструктури для обробки всіх типів вантажопотоків. Саме на це спрямована ініціатива з будівництва нового транспортного вузла у районі озера Донузлав, підтримана Верховною Радою і Радою міністрів Автономної Республіки Крим.
Не менш важливий якнайбільший розвиток внутрішніх комунікацій півострова в аграрних, промислових і, звичайно, рекреаційних районах, зокрема, і Керченської поромної переправи як першого етапу створення Керченського переходу.
Іншим, не менш значним завданням є необхідність збільшення, а в перспективі і цілковите забезпечення за рахунок місцевих енергоресурсів поточного і перспективного енергоспоживання Криму.
Для цього потрібно різко збільшити видобуток природного газу на морському шельфі Азовського і Чорного морів, забезпечити масований ріст застосування поновлюваних природних джерел енергії, на які багатий Крим, — вітру, сонця і термальних джерел. Це дасть можливість не тільки забезпечити економіку незалежними, екологічно чистими джерелами енергії, а й зробити Крим одним із науково-технологічних центрів практичного застосування альтернативної енергетики, тим паче, що в будівництві й експлуатації ВЕС ми пішли далеко вперед у порівнянні з іншими регіонами України.
Останніми роками часто йшлося про роль в економіці Криму курортно-рекреаційного комплексу і про шляхи його подальшого розвитку. Мені здається, ми вже прийшли до розуміння того, що етап спаду пройдено і почався активний етап відновлення.
Південний берег задихається від відсутності нормального транспортного сполучення, води, браку потужностей очисних споруд, фактично вичерпано пляжний ресурс. Водночас, як гриби, з’являються нові малі й чималі пансіонати, збільшуючи техногенне навантаження, з яким унікальна вузька прибережна смуга Південного берега вже не справляється.
Сьогодні вже очевидно, що треба змінювати характер рекреаційного розвитку півострова у бік чіткішої спеціалізації і за регіонами, і за поділом курорту (лікування) і туризму (відпочинку).
Очевидно, що Південний берег завдяки поліпшенню інфраструктури, підвищенню комфортності проживання, лікування і відпочинку, розширенню асортименту якісних послуг мусить і може орієнтуватися на заможних іноземних і вітчизняних туристів, навіть у разі скорочення загального потоку, завдяки модернізації номерного фонду. Водночас можна в кілька разів підвищити економічну віддачу від рекреаційної діяльності.
Масовий, середній і дешевий туризм варто розвивати в Східному і Західному Криму, включаючи до туристичного обороту ландшафтні, культурні та історичні визначні пам’ятки і нові мережі об’єктів розміщення, залучаючи для цієї мети і свій, і іноземний капітали.
І, нарешті, треба об’єктивно розібратися із соціальною й економічною необхідністю експлуатації великої кількості санаторіїв. Сьогодні, з одного боку, є реальний дефіцит пропозиції окремих видів лікування, а з другого — десятки санаторіїв, які вважають державними лікувальними установами, функціонують як комерційні структури, але користуються водночас усіма пільгами, наданими державою.
Саме тут, напевно, криється причина, через яку Крим щорічно втрачає більш як 130 млн. грн. у вигляді наданих державою пільг за користування землею. Саме тут ми втрачаємо десятки мільйонів гривень через неможливість організувати цивілізовану торгівлю підакцизними товарами на територіях санаторних комплексів за справжньої вакханалії цієї торгівлі на наших набережних, зокрема і фальсифікатом.
Окремо варто сказати про дитячий відпочинок, який останніми роками почав активно відроджуватися і, очевидно, його розвиток набиратиме обертів. Попри цілу низку документів, спрямованих на його розвиток, комплексної стратегії, на жаль, сьогодні немає.
Безперечно, є ще ціла низка стратегічних завдань, від рішення чи невирішення яких багато в чому залежатиме майбутнє економіки автономії — це розв’язання проблем у сільському господарстві, виноробстві, суднобудуванні і деяких інших галузях. Але характер навіть уже визначених завдань за своїм масштабом і рівнем складності значно перевищує сьогоднішній рівень правових, організаційних і фінансових можливостей кримської влади. Звідси випливає гостра потреба переосмислити роль кримської влади в управлінні економічним розвитком.
Хочемо ми того чи не хочемо, але нам у спадщину дісталася, по суті, стара, трошки підреставрована система керування, головним постулатом якої було: командувати всім, планувати все. Однак за останні роки правила гри на економічному полі кардинально змінилися. З’явилися нові, недержавні гравці, які стали впливати на процеси в регіоні. Це не тільки середні й великі корпорації зі своїми інтересами, а й регіональні еліти, органи місцевого самоврядування, громадські об’єднання і політичні партії.
Та аж ніяк не з усіх питань Верховна Рада і Рада міністрів автономії можуть ухвалювати обов’язкові для всіх рішення. Водночас наявна законодавча база дає можливість окремій сільській чи селищній радам приймати цілком легітимні рішення, які завдають очевидної шкоди загальнокримським інтересам. Тому нову роль кримської влади в проведенні економічної політики вбачаю в тому, що треба переходити від прийняття тимчасових рішень до заходів, які грунтуються на скрупульозному аналізі стану речей і довгостроковому плануванні.
З цією метою потрібно створити своєрідний майданчик для діалогу всіх регіональних суб’єктів про проекти, які стосуються розвитку Криму. Таким майданчиком могла б стати Асоціація органів місцевого самоврядування. Також необхідно створити функціональний механізм сприяння практичній реалізації великих стратегічних проектів.
У нещодавно опублікованій стратегії розвитку України до 2015 року сказано: «У межах нинішньої моделі розвитку широкомасштабна модернізація національної економіки просто неможлива... Потрібен усвідомлений перехід до такої моделі ринкових перетворень, де саморегулювання поєднується з ефективним державним регулюванням». Це означає, що кримська влада має стати сильним регіональним гравцем.
Щоб слово «сильним» не залишилося на папері чи в уяві окремих політиків, його варто підкріпити відповідними повноваженнями, які треба законодавчо зафіксувати в кримській Конституції. Не вдаватимуся до історії формування наших конституційних повноважень, але зазначу головне — за окремими позиціям вони іноді менші від повноважень рядової області. Не торкаючись загальнополітичних, мовних та інших проблем, зазначу лише, що з огляду на свій історичний розвиток і національний склад Крим, як автономія, повинен мати додаткові соціально-економічні повноваження. І ці повноваження потрібні не для задоволення якихось амбіцій окремих політиків, а для проведення соціальної політики, що діє, у кримському суспільстві, яке формується. Лише сам факт необхідності в короткі терміни облаштувати сотні тисяч депортованих громадян, створити для них рівні економічні й соціальні можливості з іншим населенням Криму порушує перед його керівництвом багато проблем, розв’язання яких у законодавчих рамках просто неможливе.
Звертаю увагу деяких наших опонентів, які болісно сприймають будь-які розмови на цю тему, що економічно розвинений, політично і національно стабільний Крим потрібен не лише кримчанам, а й, можливо, у першу чергу державі. За соціально-економічними показниками Крим, як відомо, поки що істотно відстає від групи регіонів-лідерів, тому прискорений соціально-економічний розвиток автономії у світлі всього сказаного вище потрібно розглядати як одне із стратегічних завдань держави. Досягти цього можна двома шляхами — або дуже великими державними капіталовкладеннями в розвиток кримської інфраструктури, що обмежено реальними фінансовими можливостями України, або наділенням регіональної влади повноваженнями, достатніми для забезпечення прискореного розвитку Криму.
Які це будуть повноваження — питання, що потребує роботи і дискусій професіоналів. Одне безперечно: попри молодість нашої держави Україна, ми минули нестабільний період. Держава зміцніла і впевнено розвивається. Мабуть, сильну державу неможливо уявити без сильних регіонів, які стабільно розвиваються.
На сьогоднішній день основні стратегічні проекти розвитку Криму у сфері транспорту, комунікацій, портів, авіації, залізничних і автомобільних шляхів, видобутку газу на морському шельфі тощо — практично у винятковій компетенції держави. З одного боку, це виправдано. З другого — щоб прискорено реалізувати такі проекти, а цього потребує стратегія розвитку Криму, кримська влада повинна мати реальні важелі впливу на ключові питання, пов’язані з цими проектами. Це не тільки надання землі, а й залучення інвесторів, експертиза проектів, надання пільг, оформлення дозволів і ліцензій, координація діяльності різних органів і служб, установ і організацій для підготовки і реалізації спільних програм і проектів, спрямованих на комплексний розвиток територій.
І, нарешті, питання реального впливу кримських органів влади на реалізацію стратегічних проектів — це питання гарантій інвесторам і участі АР Крим у статутному капіталі підприємств, що реалізують стратегічні проекти, хоча б на першому етапі, коли, як відомо, кожний новий проект стикається с найбільшими труднощами. Крім того, таку участь республіки в стратегічних проектах інвестори розглядатимуть як свого роду гарантію: якщо влада автономії сама готова нести частину ризиків, з якими пов’язаний будь-який інвестиційний проект, то інвестор ризикуватиме з більшою упевненістю в успіху.
Порушуючи питання прийняття стратегії розвитку Криму на найближчі 10 років, ми маємо уникнути насамперед формальних підходів, зарегульованості і кулуарності під час його обговорення. Занадто велика ціна питання, величезний ризик прийняття необґрунтованих рішень викличуть широку громадську дискусію, у якій візьмуть участь не лише вузькі фахівці, а й громадські організації і рухи, наукові колективи, представники регіонів, депутати і жителі Криму.
Звертаюся до читачів, яких зацікавлять викладені мною думки, з проханням розглядати їх саме як запрошення до громадського діалогу з цієї важливої для майбутнього Криму і кримчан проблеми.
Борис ДЕЙЧ, голова Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
