У Криму час від часу киплять пристрасті і вибухають скандали. Один з них, що триває понад рік, перебуває в полі зору відповідного комітету Верховної Ради України і Генпрокуратури. Чим же вкотре Сімферополь привернув увагу Києва?
Беззаконням, що діється за схемою «кредит — руйнація — переділ власності». 
Деяким зловмисникам сподобалася Сімферопольська кондитерська фабрика. І якщо її «прихватизують», 440 акціонерів залишаться без власності і 225 працівників унікальних спеціальностей — без роботи. А численна армія ласунів — без продукції єдиної на півострові кондитерської фабрики, що майже 60 років славиться смачною продукцією.
Гірке життя кондитерів почалося в 1996-му, коли через різкий спад виробництва довелося припинити будівництво галетної фабрики, а з двох цехів створити один. «Цукерка» танула на очах і напевне зникла б, якби не з’явилися нові господарі. Разом з працівниками підприємства, власниками акцій, вони в 2001-му заснували ЗАТ «Сімферопольська кондитерська фабрика» і почали пожвавлювати виробництво.
Знайти вільну нішу було важко — ринок завалили «закордонною» продукцією.
— Ми почали помалу повертати імідж фабриці завдяки якості оригінальних цукерок, яких не випускають в інших регіонах, — згадує президент ЗАТ Норик Григорян. — Відкрили фірмові магазини, реалізовували до двох тонн виробів на день. Але...
Але цього було вочевидь замало. Перспектива роботи на склад не задовольняла господарів. Вони активно шукали ринки збуту, та безуспішно. І тоді з’явилася в руках Григоряна палочка-стукалочка, яка заявила солодким голосом респектабельного, упевненого в собі пана: «Я — друг усіх шейхів».
У складній ситуації кожний хапається за соломинку. Тому, мабуть, президент і акціонери довірилися «другові шейхів», котрий пообіцяв договори на 400 тонн продукції на місяць. Гарантував вигідні замовлення. За два роки великий маркетолог збирався завоювати ринок України, а через три — СНД.
Новоспеченому керівникові на його настійливе прохання Григорян дав великі повноваження.
Це сьогодні про нього говорять як про пасинка Остапа Бендера, котрий не навчився заробляти гроші чесним шляхом. А тоді Бориса Д. зустріли, як то кажуть, по одежі (див. «Крымскую правду» № 61 за 3.04.03). Тобто по вмінню говорити і творити «чудеса». На папері.
Невловимий і всюдисущий спритник у Сімферополі практично не наслідив. Він керував фабрикою, але «жар загрібав» чужими руками. Руками брата А., призначеного першим заступником (на час вступу на посаду гендиректора Борис Д. не мав паспорта, ідентифікаційного коду, а тому не міг оформити нотаріально документ, що дає право підпису банківських паперів). Їх підписував А., Борис Д. лише візував накази. Понад штат він примудрився прийняти 47 працівників, серед них, крім брата, двох дочок, інших родичів. Зарплату їм установив по п’ять тисяч гривень, а сам за місяць одержав 20,5 тисячі плюс 15 000 позички.
Усім відомо: щоб узяти щось, треба, щоб воно було. Це «щось» було у Кримській республіканській філії АКБ «Укрсоцбанк». Туди було подано фіктивні документи, зокрема, протокол засідання наглядової ради ЗАТ. У ньому було сказано: «Дозволити одержання кредиту з оформленням у заставу основних засобів».
Фальшивка спрацювала. Банк уклав із ЗАТ договір, відкривши кредитну лінію на 800 тисяч гривень і взявши майно в заставу майже на чотири мільйони.
Чи треба розповідати, як банк, будучи заставним кредитором, виступив ініціатором банкрутства фабрики і повернув борги з відсотками?
Як Господарський суд Криму, знехтувавши рішення Залізничного районного суду Сімферополя про визнання незаконними дій АКБ «Укрсоцбанк» з надання до оплати 18 векселів ЗАТ на суму 600 тисяч і неправомірними дій нотаріуса Яценка про вчинення актів про протест цих векселів, збільшує грошові вимоги банку на цю суму?
...У березні 2003-го прокуратура порушила кримінальну справу за фактом зловживання службовим становищем і посадової підробки колишніми керівниками товариства. Але не так просто було розібратися в «хитросплетіннях» «друзів шейхів» і знайти винних у банкрутстві «цукерки»? Через сім місяців кримінальну справу передають до прокуратури Херсонської області «для більш об’єктивного розслідування».
З листа народного депутата України, заступника голови Комітету з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією Верховної Ради України Григорія Омельченка до Генеральної прокуратури України: «Питання, пов’язані з розкраданням та доведенням колишніми керівниками ЗАТ підприємства до банкрутства, уже неодноразово розглядалось різними інстанціями. Прокуратурою Криму порушена кримінальна справа № 70043 щодо колишніх посадових осіб ЗАТ за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 364 і ч. 2 ст. 366 КК України. У зв’язку з тим, що на хід слідства впливав колишній перший заступник прокурора АР Крим Ребров В. М., кримінальна справа Генеральною прокуратурою України була передана в прокуратуру Херсонської області. Досудове слідство у справі не завершено. В даний час керівництво прокуратури Криму змінилось і з’явилась можливість для об’єктивного розслідування справи... Аналіз фактичних даних дає підстави зробити висновок: для повного, всебічного, об’єктивного дослідження всіх обставин справи досудове слідство повинно бути завершено прокуратурою АР Крим...».
Слідство у справі сьогодні продовжує прокуратура АРК. А на фабриці відновлюють її платоспроможність.
За словами керуючого санацією Юрія Дружини, підприємство успішно працює, видаючи «на гора» 100—120 тонн продукції на місяць. Завдяки інвестору з Кривого Рогу, ЗАТ розрахувалося з кредиторами, борги в зарплаті погасило. Інвестор і сировину закупив на 700 тисяч гривень, і рентабельність підвищує. От тільки задля цього керуючому довелось продати інвесторові всі основні засоби фабрики за ... 804,6 тисячі гривень, що становить суму кредиту, взятого в банку «маркетологами» з Азії.
Акціонери в результаті залишилися з носом, тобто з акціями і вивіскою — адже майно опинилося в руках криворіжця, котрий використовує робочу силу і потужності підприємства.
Ю. Дружина як арбітражний керуючий, керуючий санацією із службового обов’язку мав захищати інтереси кредиторів та інтереси боржника, тобто ЗАТ. То чиї інтереси він захистив, передбачивши планом санації протягом п’яти днів після його затвердження судом передачу у власність інвестору всіх основних засобів ЗАТ? Що він захищає тепер, заборонивши віддавати чужу власність, яка зберігається на території фабрики?
Якщо борги кредиторів погашено, від ЗАТ залишилася тільки вивіска, яку санацію сьогодні провадить пан Дружина, запитують акціонери. Чому не ініціюють припинення справи про банкрутство?
Як тут не поставити головне запитання: чи не було наміру довести фабрику до банкрутства і отримати її за борги? Чи в усьому банк дотримав букви закону й інструкцій, видаючи кредит вочевидь неплатоспроможному (? — Авт.) позичальнику, а потім домігшися його банкрутства?
Про це поговоримо наступного разу, коли діям «героїв» дасть відповідну оцінку слідство.
Київ—Сімферополь—Київ.