Коли фахівець займається своєю справою, роблячи малозрозумілі для необізнаних маніпуляції, йому ліпше не заважати. І головне — не ставити банальних запитань, щоб не наразитися на несподівану репліку (пам’ятаете головний принцип соціології: некомпетентно сформульоване запитання спричинює аналогічну відповідь?).
Якось столицю приголомшила звістка: один з найбільших київських мостів через Дніпро впав. Ажіотаж це викликало чималий, такий, що відповідальним структурам довелося спростовувати чутки через мас-медіа. Як це звичайно буває, все виявилося набагато простіше: міст усього-на-всього ремонтували.
З цього приводу згадався випадок. До топографічної частини поблизу Києва перевівся служити з Росії майор-картограф. Після довгих розпитів він нарешті розповів свою історію. З’ясувалося, що на старому місці служби йому після однієї події просто життя не було, ось і вирішив перевестися в Україну, де жили родичі.
Трапилося це в російській глибинці в Пермській області. Майора відрядили в сільську місцевість провести так звану звірку — позначити всі зміни в ландшафті, щоб потім внести корективи в дрібномасштабні карти, якими звичайно користуються військові. Потрібно було йому завітати й у Богом забуте сільце (у населених пунктах картографи обстежують місця розташування колодязів, мостів, доріг тощо).
І от біля села, куди і рейсовий автобус не ходить, зупиняється військова машина, виходить офіцер у польовій формі, у портупеї та з планшетом і починає нишпорити селищем, роблячи якісь позначки на мапі. Зрозуміло, що це небачене видовище викликало неабиякий інтерес з боку місцевих жителів. Тож, поки він дійшов до річки на іншому кінці села, слідом за ним повільно, з острахом, прямувала вже чимала юрба.
Після довгих вагань місцеві послали найсміливішого. Той, наблизившися, запитав: «А що ви робите?». Майор із найсерйознішим виглядом пояснив, що наступного року отут біля села розпочнуть будувати греблю, селище буде затоплено, а він робить необхідні виміри. Натовп, підійшовши ближче, після таких слів захвилювалася: «А що з нами буде?». Майор, недовго думаючи, відповів: «Ну, ваших ударників заберуть жити в Перм, найкращих — навіть у Москву, а решта — як знають». Після цього сів у машину, і тільки його й бачили.
Минув рік. І так трапилося, що поїхав у службових справах у те саме село начальник майора. Зрозуміло, що місцеві жителі на той час наполегливо продавали будинки та худобу і, як то кажуть, уже сиділи на валізах. Словом, повернувся начальник сильно побитий, навіть у шпиталі лежав. І довелося майору закінчувати службу на новому місці.
Судячи з усього, в історії з київським мостом було щось подібне. Втомлений від численних розпитів (а через дорожні роботи тут виникла величезна пробка) дорожній працівник візьми і бовкни спересердя: «Та ось, міст падає». А фахівцям наш народ вірить.
