Наші в Лівані

На півдні Лівану в складі Тимчасових Сил ООН (UNІFІL) виконує миротворчу місію український батальйон. Уже чотири роки в країні жовтих апельсинів і пам’яток древньої культури на узбережжі Середземного моря наші військовики розміновують поля і лікують місцевих жителів. За що ті їм кажуть «шукран» — спасибі.

Батальйон зарекомендував себе в цій східний республіці як контингент професіоналів і гуманістів. Командувач Тимчасових Сил ООН у Лівані французький генерал Алан Пелегрині високо оцінив професіоналізм українського контингенту. Він зазначив, що з Укрбатом у нього немає проблем і 3-й інженерний окремий батальйон ЗС України — приклад для наслідування колегам по місії.

Командувач UNІFІL спростував чутки про виведення невдовзі Укрбату з Лівану. За словами генерала Пелегрині, через місяць Генеральний секретар ООН Кофі Аннан робитиме доповідь щодо UNІFІL і внесе пропозиції стосовно контингенту на найближчі півроку. Плановано зберегти мандат місії і її повний склад ще на півроку. Алан Пелегрині упевнений: скільки будуть існувати Тимчасові Сили ООН у Лівані, стільки буде виконувати свою місію в їх складі й Укрбат. Він не уявляє собі Тимчасові Сили ООН без українського контингенту. Командувач UNІFІL озвучив позицію ООН у питанні подальшого перебування 3-го інженерного окремого батальйону в Лівані. Однак право дострокового виведення нашого контингенту з ліванської землі залишається за українським парламентом.

Не так давно завершилася восьма за ліком ротація українського батальйону в Лівані. На зміну 187 миротворцям прибули 190 військовослужбовців і два собаки, які разом із саперами знешкоджуватимуть мінні поля.

Командир батальйону 8-ї ротації полковник Андрій Знак тут не новачок. Командував 5-ю та 6-ю ротаціями. Тоді в підпорядкуванні Андрія Михайловича було 450 миротворців. Відтоді особовий склад скоротився більш як удвічі. А завдання, що стоять перед Укрбатом, практично залишилися такі самі.

— Це інженерне облаштування наших позицій, — коментує комбат, який недавно заступив на посаду. — Вони мають відповідати визначеним стандартам. Ставка робиться насамперед на якість. Але разом з тим завдання ліквідації деяких позицій не знімається. Усе-таки триває скорочення Тимчасових Сил ООН. Це видно і по інфраструктурі нашого батальйону.

Командувач батальйону 7-ї ротації полковник Андрій Кухаренко підбиває підсумки своєї місії в Лівані:

— Проблеми були зі спорядженням саперів. Його необхідно сертифікувати, щоб цілком убезпечити наших хлопців від позаштатних ситуацій. Друга проблема. Рівень професійної підготовки батальйону досить високий, і ми могли б займатися гуманітарним розмінуванням (повна рекультивація землі. — Авт.). За це Україна могла б одержувати великі гроші. Проте ми не маємо відповідного сертифіката на цей вид діяльності. Потрібна спеціальна акредитація з розмінування, що відповідає міжнародним стандартам. І ще одна велика проблема — кількість наших миротворців. Я вважаю, треба збільшити особовий склад. Люди працювали на знос. Адже штат скоротили, а завдання наші, обсяг роботи не зменшилися. Командувач UNІFІL щодо цього зі мною згодний. Гадаю, це питання буде розглянуто на рівні ООН.

— Що б ви хотіли побажати своєму наступникові?

— Найголовніше — усіх повернути на Батьківщину живими і здоровими.

Мінні поля. Так звана блакитна лінія. Нею раніше проходив кордон між Ліваном та Ізраїлем. Міни було вкопано в цю землю 24 роки тому. У 2000-му ізраїльські війська пішли на свою територію. А окуповані ними ліванські землі залишилися заміновані. Ці поля являють собою певну демаркаційну, небезпечну зону між державами.

За словами заступника командира 3-го інженерного окремого батальйону ЗС України, інструктора з мінно-підривної справи полковника Володимира Місюренка, судячи з того, як було проведено мінування (розташування зарядних пристроїв, знайдені поруч з ними чеки — за саперними правилами чека має здаватися під звіт. Це свідчення того, що міну встановлено), його здійснювали малокваліфіковані фахівці.

Українським саперам довелося ліквідовувати ці невміло покладені, проте надто небезпечні іграшки. Додаткову незручність створювали шматочки нарізаного дроту, очевидно, спеціально розкиданого ізраїльтянами на мінних полях. Міношукач спрацьовував і на ці металеві обрізки.

Сапери — хлопці стримані і зосереджені. Втрата уваги може коштувати їм життя. Кажуть, що сапер не піддається гіпнозу. Щодня з 7-ї ранку (поки ліванське сонце ще не так пече) бригади фахівців з розмінування виходили на об’єкт. У 40—50-градусну спеку в буквальному розумінні голими руками, обтяжені важкими бронежилетами вони, як хірурги, витягали з тіла землі сторонні вибухонебезпечні предмети.

До приходу нашого контингенту на мінних полях часто підривалися місцеві жителі. Нині скрізь стоять спеціальні червоні знаки із зображенням черепа і написом «Обережно, міни!». А розміновані ділянки схожі на ретельно розмічений город. На місці кожної знешкодженої міни сапери вкопують дерев’яний кілочок. По цій розмітці можна судити про щільність мінної посівної, залишеної ізраїльтянами.

7-а ротація Укрбату працювала на трьох мінних полях на півдні Лівану. За рік наші сапери вилучили і знищили 1321 вибухонебезпечний предмет, з яких 1235 — протипіхотні міни. Загалом за час чотирирічної місії 3-й окремий інженерний батальйон очистив ліванську землю від більш ніж 4 тисяч «іграшок», що несуть смерть...

Ми побували на 516-му мінному полі. Уздовж нього — асфальтована дорога. Ще чотири роки тому її не було. Сапери першої ротації Укрбату в Лівані робили прохід полем, яким потім проклали дорогу.

На території Укрбату, розташованого в селищі Ель-Іззіє, що за дев’ять кілометрів від Тира, чисто і красиво. Може здатися, що з цим ландшафтом працював професійний дизайнер. Насправді все тут придумано і зроблено руками миротворців. Дається взнаки хазяйський менталітет українця —облаштовувати місце, де живеш, з розумом і надовго.

Йдеш Укрбатом і згадуєш дитинство. Піонерський табір у Криму, ранкові лінійки, зірниці. Але тут усе по-дорослому, як у справжніх чоловіків. У Лівані українські миротворці грають лише у вільний від служби час — хто в нарди, хто в карти. І ще — в календарики. Це улюблене заняття чоловіків — щодня закреслювати прожите число в настінному чи настільному календарі. Дата вильоту на Батьківщину зазвичай позначена червоним... Дожити до неї непросто. Рік перебування в миротворчій місії за кордоном — термін чималий. Військовослужбовці інших контингентів не служать у UNІFІL так довго. Щонайбільше півроку. І в цей період місіонерам надається відпустка (часто не одна), оплачувана країною, котра їх сюди направила. І наші солдати та офіцери протягом року навідуються додому. Однак ці візити на Батьківщину українські «блакитні берети» мусять оплачувати з власної кишені. При цьому своїм людям у погонах з емблемами ООН на блакитних беретах Україна платить менше, ніж інші держави своїм миротворцям.

Український миротворчий контингент у Лівані (як, утім, і в інших країнах, де є місії ООН) не тільки заробляє гроші для своєї країни, а, головне, працює на її імідж, підносить реноме держави на міжнародному рівні. Ставлення ж нашої країни до миротворців не завжди адекватно їх службі.

Це, на жаль, простежується і на побутовому, і на законодавчому рівні. Республіка Ліван для українця — країна з особливими кліматичними умовами. Тут дуже спекотно. Щодня виконувати бойові завдання, особливо пов’язані з розмінуванням, коли пече сонце і температура 40 градусів за Цельсієм, непросто навіть здоровим тренованим чоловікам. Після такої важкої і фізично, і психологічно роботи людині потрібен відпочинок, щоб відновити свої сили. До того ж у 3-му інженерному окремому батальйоні кондиціонери — рідкість не тільки в кімнатах військовослужбовців, а й навіть у хірургічній перев’язочній медсанчастини. Витрати «мокрого лізингу» провокують сухість у горлі і перегрів організму.

Отже, усі 12 місяців у календарі закреслено, контингент повертається до України. Шлях цей лежить через митницю. Найчастіше Батьківщина зустрічає своїх місіонерів тотальним «шмоном».

...Шукають зазвичай довго і ретельно. Упродовж декількох годин. Один сержант-контрактник на другій годині такого огляду став благати: мовляв, хлопці, що ж ви робите? Усе це я купив за власні гроші! Я рік служив у Лівані. А у відповідь почув: ми тебе туди не посилали...

Повертаючись на Батьківщину, де нині у розпалі військова реформа і скорочується армія, чимало миротворців, досвідчених професійних військовиків, не знають, що на них чекає вдома.

Південний Ліван.