У Лисячій бухті, що праворуч від Карадазького національного заповідника, ми відпочиваємо вже не перший рік. Це місце давно облюбували прихильники «дикого» відпочинку з України, Росії, Білорусі. Тут можна зустріти й іноземців. «Лиска» (так бухту називають її завсідники) вабить до себе не лише природною красою, а й свободою. Тут відчуваєш себе частиною природи, а не її хазяїном. Звиклі до благ цивілізації вправі назвати такий відпочинок екстремальним. Щоб тут відпочити, потрібно пристосуватися жити в наметі, спати на камінні, добувати дрова для багаття, ходити за кілька кілометрів горами до джерела по прісну воду тощо. Та саме тут починаєш помічати зоряне небо над головою, місячну доріжку на морській гладі, приймати дарунки моря, придатні для їжі (рапани, мідії, рибу), вчишся заново цінувати людське спілкування, розкривати душу під гітару біля багаття і радіти як дитина, пірнаючи в солону хвилю...
Лисяча бухта цього року змінилася. Її центр — «Зеленку» прикрасив туалет, а відходи з місцевого смітника періодично вивозить машина. Мабуть, за ці блага з «дикунів» вирішили стягувати по 3 гривні 50 копійок за добу. А щоб у рекреантів (так їх назвала місцева влада) не постало запитання «за що?» вони мусять платити такі гроші, поставили табличку (на знімку). Щоправда, з тексту так і незрозуміло, хто має надати обіцяний сервіс...
Утім, люди, які відпочивають, не чекають милості від цивілізації. Що її тут менше, то «дикунам» комфортніше.
