Промовиста пауза

У липні інфляція взяла паузу. Проте сезонного зниження цін не сталося. Інфляція залишається чи не найпідступнішим каменем спотикання цього року.

Незначної дефляції продовольчих товарів у 0,2 відсотка, зафіксованої у липні, а також стабільності цін на непродовольчі товари вочевидь замало, щоб спростувати вищезгадані висновки. Хоч базова інфляція була від’ємною, загального зниження цін, як минулого літа, не відбулося. Що стало на заваді?

Збурювала ціни передусім поведінка природних монополій, яка призвела до зростання тарифів, насамперед на міському та автодорожньому транспорті, електроенергію і тепло. Причину шукайте в червневій інфляції. Нагадаю: у липні минулого року тарифи на електроенергію, газ, тепло і воду знизилися на 0,1 відсотка, тоді як цього разу зросли на 0,2, на міському і автодорожньому транспорті відповідно зросли на 0,3 та 3,1 відсотка. Підвищувати ціни спонукала унікально сприятлива економічна кон’юнктура, виробники повсякчас нарощували пропозицію. Свій негативний вплив справляли цінове збурення на світовому ринку нафтопродуктів, недооцінка потреби здешевлювати імпорт під час його зростання, зрештою, інерція торішньої інфляції. Симптоматичне гальмування оптових цін перебуває ще в зародковому стані фактично лише місяць, тому воно ще не передалося роздрібним цінам. Це мало б підводити до певної стриманості у русі грошової пропозиції, однак мало місце позапрогнозне розширення грошової бази через безпрецедентну купівлю валюти в резерви. У липні спостерігалося певне гальмування кредитної активності та зростання відсоткових ставок. Нічого страшного з огляду на те, що економічне зростання остигає поступово, приблизно на 1 відсоток щомісяця, а потреба у переході до стимулюючої відсоткової політики, яка передбачала б нарощування кредитної активності, як на мене, не на часі. З другого боку, надмірно обмежувати економічну активність у промисловості, посилюючи наявний реструкційний пресинг, також не на часі. Бажано досягти золотої середини у проведенні монетарної, і зокрема відсоткової політики, адже завдання двоєдине — підтримати на досягнутому рівні темп економічного зростання і максимально мінімізувати інфляційний тиск. Інструментів для цього достатньо.

Головним антиінфляційним бар’єром залишається економіка, яка має властивість акумулювати грошову пропозицію без шкідливих наслідків для суспільства. За умов супершвидкої динаміки ВВП монетарна емісія менш інфляційно небезпечна. Зменшують тиск монетарної маси на ціни і заощадження населення, які зростають неспадаючими темпами. Динаміка зростання заощаджень населення вища за динаміку зростання заробітної плати, доходів і ВВП. А це сприяє ціновій стабільності.

Великі сподівання можна покладати на осінні здобутки АПК, переробку нового врожаю, а відтак — перспективу активізувати споживчий ринок шляхом зниження цін на хліб і м’ясо.

В арсеналі Нацбанку достатньо інших інструментів монетарного призначення, щоб гідно відповісти на ймовірний інфляційний виклик, який, з огляду на вересневі витрати уряду, виключати не можна. Але запорукою перемоги у боротьбі з інфляцією є узгоджені фахові підходи Нацбанку і Кабінету Міністрів.

За адекватної відповіді на інфляційний виклик до кінця року можливий такий рух споживчих цін, при якому вони зростатимуть повільніше, ніж торік. Інфляція, вимірювана однозначною цифрою за зростання ВВП у двозначному вимірі, не зіпсувала б настрій нікому.