«Починаємо відчувати комунізм...»

У щорічному рейтингу популярності та якості «Дніпровська перлина», що проводиться серед місцевих підприємств у Новій Каховці, ось уже тричі поспіль ЗАТ «Завод крупних електричних машин» здобуває перемогу в номінації «Кращий роботодавець». За неповних чотири роки чисельність колективу зросла втричі. Це додає впевненості людям і промовисто свідчить: велетні промисловості починають відроджуватися. Разом із заводом «Південелектромаш», підрозділом якого до виділення в окреме виробництво був ЗКЕМ, підприємство забезпечує роботою 3 тисячі новокаховців. За кількістю офіційно зареєстрованих робочих місць це становить 12 відсотків. Тоді як більшість підприємств припинили своє існування, завод є прикладом того, як в жорстких економічних умовах забезпечити собі право на життя.

Електромашинобудівний гігант на півдні держави зводився разом з молодим містом Нова Каховка, що виростало в п’ятдесятих роках на мальовничому березі Дніпра, поруч з Каховською ГЕС. 

Унікальний завод з виробництва електродвигунів, найбільший на території тодішнього Союзу, дав роботу 10 тисячам ентузіастів, що з’їхалися на ударну комсомольську будову. Разом із членами родин це становило половину населення міста. Продукція електромашинобудівників постачалась до 84 країн світу. Окремі її зразки не мали аналогів і виготовлялися буквально поштучно, в одиничному варіанті!

Перебудовні часи розставили у вітчизняній економіці свої акценти. Розлад зв’язків з партнерами та суміжниками, втрата ринку збуту, інші негаразди на доволі тривалий час змусили підприємство зупинитися.

Зневіра та відчай змушували людей залишати цехи. Інженери й конструктори, так і не отримавши заробленої платні, йшли торгувати на базар, молодші й відчайдушні залишали місто, зведене батьківськими руками, у пошуках роботи. Цей період люди охрестили як «час МММ» — за першою літерою прізвищ керівників, що мінялися, так і не зробивши чогось путнього для колективу.

Перший, мов казковий  птах фенікс, що відродився з попелу, став спинатися на ноги цех крупних електричних машин. Його керівник Борис Четвериков, який чотири десятиліття тому переступив заводську прохідну та так і залишився тут, не міг далі дивитися на непривабливу картину занепаду і сам особисто поїхав колишнім Союзом.

— По тих місцях, куди поставляли раніше наші двигуни і де вони ще працювали, — розповідає Борис Іванович, який нині є директором ЗКЕМ. — І почав переконувати, домовлятися з керівниками, щоб наші ж двигуни здавали нам на ремонт. На цьому й протрималися цілий рік, потроху  стягуючись на виробництво нової продукції...

Нині портфель замовлень  забитий до кінця нинішнього і частину наступного року. Підприємство, за чотири роки збільшивши кількість робочих місць з 212 до 600, перейшло на двозмінну роботу з одним вихідним (хоча останню обставину адміністрація відносить до «мінусів»). Продукцію відвантажують до країн близького та далекого зарубіжжя.

На складальній дільниці довелося бачити величезну машину — двигун, що поїде невдовзі в узбецьке місто Навої, де на спеціальному млині дробитиме руду, з якої добуватимуть золото. Усі вузли для нього виготовлено на місці — заводчани купують лише метал та дошки для обшивки. Асортимент крупних електричних машин налічує 308 видів синхронних та 251 — асинхронних двигунів, щомісячні обсяги виробництва становлять 5 млн. гривень. Усе це дало результат: завод крупних електричних машин, ставши самостійним, зміг допомогти і своєму «батьківському» підприємству, виступивши інвестором «головного» заводу.

У 2002-му на заводі сталася знаменна подія: вперше за багато років люди отримали зарплату живими грішми. Нині тут проблему погашення заборгованості, створеної попередніми керівниками, вважають однією з найнагальніших.

Утім, таку думку керівництва поділяють не всі. Начальник цеху інженер Олександр Богомол стверджує, що готовий відмовитися від своїх двох тисяч гривень і простити  їх заводу, аби лиш була робота.

— Бо згадую, — каже Олександр Володимирович, у якого вже й син працює на заводі, — як разом із бомжами рився на звалищі в пошуках металобрухту. А тоді із завмиранням подиху очікував, скільки ж копійок, 21 чи 23 за кіло,  заплатить мені молодик-приймальник, котрий ціну призначає від того, як ти йому сподобаєшся, а рівень інтелекту має такий, що Мексика, вважає, це не назва держави, а «мотоцикол»...

Завдяки інвесторам нині на «Південелектромаші» модернізовано застарілі та реорганізовано збиткові виробничі дільниці. На підприємстві діє відділення науково-дослідного інституту вибухобезпечного електроустаткування, котре працює над розробками у вугледобувній галузі. Спільно з ученими заводські конструктори розробили зразки вибухобезпечних електродвигунів для транспортної галузі. Вперше в Україні в рамках державної програми в Новій Каховці розпочато випуск асинхронного генератора для вітросилових установок відповідно до спільного україно-американського проекту.

— Разом з тим у жорстких умовах завойовуємо ринок, на якому доводиться «штовхатися» з російськими конкурентами у Ярославлі та Владимирі, — зазначає Генеральний директор Микола Іванов. — Нині ми увійшли в атомну галузь: постачатимемо невдовзі двигуни для Хмельницької АЕС.

— Особливу увагу на підприємстві приділяють якості продукції, бо це необхідна умова конкурентоспроможності на зовнішньому та внутрішньому ринках, — підкреслює представник інвестора «Південелектромашу» Валерій Колечков, котрий розпочинав трудову біографію на заводі. — Система перевірки якості охоплює виробництво на всіх рівнях — від сировини, що надходить, до умов пакування та відвантаження готової продукції. Кожен виріб випробовують у лабораторіях на гідроакустичні, кліматичні, електромагнітні та вибухобезпечні властивості.

Заводську продукцію відзначено міжнародними знаками «Діамантова зірка якості», «Арка Європи», «Краща торгова марка». Підприємство отримало сертифікат на відповідність системи контролю якості вимогам міжнародних стандартів.

Не забувають тут і про людей. Як і колись, завод має власну соціальну базу: поліклініку, стадіон, водноспортивну станцію. Тут діють самодіяльний театр «Шанс», кілька танцювальних колективів, народний хор. На дошці біля прохідної побачила оголошення про видачу путівок на оздоровлення дітей та дорослих у пансіонатах «Енергія» та «Орлятко», що на Азовському морі. «Починаємо відчувати комунізм, який колись будували», — жартують люди.

У заводчан з’явилася впевненість у завтрашньому дні, вони схвально оцінюють реформи, що їх здійснює уряд країни під керівництвом Віктора Януковича, як запоруку стабільності в державі.

Хоч як це дивно, але піднесенню електромашинобудівного велетня сприяв саме його занепад. Пошук численних варіантів відповіді на запитання, як кредиторам повернути кошти, а робітникам зароблені гроші, вивів на ефективного інвестора, що повірив у потенціал унікального підприємства, спроможного «випікати» хліб для промисловості — виготовляти висококласні електродвигуни. Жодній галузі не обійтися без них: новокаховські вироби здатні працювати на зрошувальних системах, потужних млинах, вентиляційних установках, металургійних та сталеплавильних заводах, у шахтах. До речі, поставки для вугледобувної галузі спеціальних вибухобезпечних двигунів останнім часом зросли в чотири рази.

— Загалом за два з лишком роки санації підприємства, — додає Валерій Колечков, — обсяги виробництва зросли майже у 100 разів: з 68 тисяч гривень до 6,3 мільйона. А заборгованість у зарплаті скоротилася на 1,8 млн. гривень. Це стало можливим завдяки ефективній політиці поєднання досвіду минулого й молодості сучасного, коли все накопичене майже за півстоліття змогли поставити на новітні рейки, вловивши й урахувавши вимоги сьогоднішнього дня.

Херсон.