На «ПожмашинІ» намагаються в’їхати назад у майбутнє

Біля стін Палацу машинобудівників селища Ладан Чернігівської області із самого ранку пристрасті вирували неабиякі. Людей, не лише працівників орендного заводу «Пожмашина», а й пенсіонерів, просто місцевих жителів, об’єднаних поривом відстояти рідне підприємство, назбиралося до чотирьохсот осіб. Принаймні розмов тільки й було, що про остаточне і безповоротне закриття заводу, з вивезенням з його території устаткування, яке залишилося. «Ось-ось виріжуть і продадуть на металобрухт!» — біля входу виносив на суд громадськості свою експертну оцінку реорганізаційних змін на підприємстві якийсь усезнаючий чолов’яга. Хоча сам привід, що зібрав таку численну аудиторію, передвіщав цілком мирний захід. На місці, де, треба думати, зазвичай висить назва привезеного для демонстрації фільму, була інформація про актуальну, як виявилося, для селища подію — зустріч трудового колективу заводу з першим заступником міністра з надзвичайних ситуацій Володимиром Романовим. Аншлаг (не такий уже й маленький зал Палацу машинобудівників так і не зміг умістити всіх бажаючих) визначала тема зборів: говорили про долю підприємства і про можливість розміщення на ньому держзамовлення. Уперше за часів незалежності державний бюджет передбачив 30 мільйонів гривень на відновлення парку машин для вогнеборців. Незважаючи на протокольний анонс, що передбачав, на перший погляд, спокійний і навіть нудний розвиток сюжету, «кіно» вийшло драматичним, захопливим і проблемним...

...Для характеристики нинішньої ситуації на «Пожмашині» (як, утім, і в українському машинобудуванні загалом) найбільше підходить слово «криза». У не такі далекі, найкращі для заводу, часи тут випускали 300 пожежних машин на місяць, працювали і справно одержували зарплату майже чотири тисячі осіб. Техніка йшла на озброєння вітчизняних пожежників — були держзамовлення, відповідне бюджетне фінансування. Крім того, машини продавали в 29 країн світу. Виробничі успіхи залишилися в ностальгічному минулому. Для того, щоб переконатися, що підприємство, а разом з ним і Ладан (адже для селища завод, без перебільшення, — годувальник) дихають на ладан, досить пройтися непрацюючими цехами і відвідати склад готової продукції. На останньому екскурсоводом для журналістів став охоронець Іван Квас. На заводі він з 1969-го. Раніше працював на складанні машин. Тепер від цеху тимчасово, за контрактом, поки на підприємстві немає роботи, перевели сторожем. Це тимчасово, щоправда, розтяглося вже на три роки. Але Іван Іванович вважає, що йому пощастило: «Більшість узагалі скоротили, добре, якщо тисяча працівників залишилася. Хоча навіть з них багато хто тільки числяться. Білоруси недавно замовлення на техніку розмістили — викликали, попрацювали. Потім — знову дома сидять. Тільки замовлень таких дедалі менше».

За його словами, коли були великі обсяги, фронт робіт, за який відповідає в цеху Іван Квас, забезпечували двадцять чоловік. Потім бригада зменшилася до шести. Далі — п’ять, чотири, три. Тепер два: «Вийдеш з напарником, п’ятдесят гривень на місяць одержиш — і що? А за часів Союзу і план був, і після роботи залишалися: «Давай, давай...».

На самому складі, тьмяно відсвічуючи давно нанесеною фарбою, просто неба іржавіють близько тридцяти пожежних машин. Чимало з них зроблено ще в 1998-му, а нинішнього року випуску — жодної. При цьому, простоюючи без діла, випущена, але не затребувана техніка дедалі дорожчає, а покупця знайти не вдається. До того ж машини морально застаріли. За європейськими стандартами — позавчорашній день. Однак у вітчизняних пожежних частинах були б раді й таким автомобілям: наявний парк переважно ще більше застарів. 80 відсотків з арсеналу машин прослужили понад 20 років, а отже, підлягають списанню. Придбати на заводі хоча б таку техніку заважає банальне «немає грошей» — на відновлення парку держбюджет не передбачав коштів останні 12 років.

...Палац машинобудівників нагадував розтривожений вулик. У президії сиділи директор заводу, представники МНС, селищної ради і глава Прилуцької райдержадміністрації. Останньому, поки з трибуни зачитували невеселі цифри й окреслювали шляхи виходу із ситуації, що склалася, раз у раз доводилося вгамовувати особливо гарячих промовців із залу, що кидали з місця репліки вбік президії, закликати їх керуватися не емоціями, а ринковими категоріями. Часто розмова просто не клеїлася. І спочатку, не раз ошукані за роки незалежності як державою, так і різного роду пройдисвітами, працівники підприємства навіть благі спроби «розрулити» становище зустрічали як чергову спробу обдурювання. Тут уже МММ ти чи МНС — не важливо. А на економічно залізний аргумент про те, що орендований ними завод «заробив» боргів державі на 52 мільйони гривень, було висунуто не менш залізний: «Усе це відносно, внески наші вкрали — хто відповідає? Завод у держави за ці роки не взяв ані копійки».

Напевно, серед тих, що зібралися цього дня у залі, не було жодного, хто б заперечив: у таких плачевних виробничих «успіхах» значною мірою винні зовнішні чинники. За словами директора «Пожмашини» Петра Дзюби, це й інфляція, що неабияк «надкусила» свого часу оборотні кошти, і непомірний податковий тягар, системи пені, штрафів. Та й саме машинобудування в останні 12 років віднесено державою до рангу безперспективних — багато підприємств галузі взагалі наказали довго жити. Практично тоді неповороткий, звиклий курсувати у спокійному морі державного замовлення ковчег разом з усією надбудовою — зведеними для робітників житловими будинками, дитячими садками, палацом культури, санаторієм-профілакторієм, іншими об’єктами соціальної сфери, якими «Пожмашина» опікується й нині, занурили в бурхливу стихію ринкових відносин. Причому ринкових по-українськи, де перспектив, що випливеш, — жодних. Дивно: тільки з минулого року на орендованому колективом підприємстві почали накопичуватися борги у зарплаті, і тільки в нинішньому через заборгованості було припинено подачу в помешкання газу та гарячої води. Довго ж ти борсався, курилка!

Не пов’язуватимемо описувані події з президентськими виборами, що насуваються (хоча ясно: напередодні народного волевиявлення соціальний вибух в окремо взятому населеному пункті не потрібен). Напевно, це збіг обставин. Та й слава Богу! План виведення заводу з кризи, озвучений з трибуни від імені представників міністерства та Фонду держмайна, наочно проілюстрував, як держава може, якщо вкрай потрібно, сама себе перехитрити. Схема має такий вигляд. У міністерства є 30 мільйонів гривень, передбачених держбюджетом на відновлення пожежної техніки. Розміщати замовлення на збанкрутілому заводі? Не приведи Господи, прибудуть судові виконавці опечатувати майно підприємства і заморозять рахунки. Соломонове рішення було знайдено. На місці Прилуцького орендного заводу «Пожмашина» вирішено створити нове державне підприємство без правонаступництва — вже «Пожспецмашина». За останнім залишаться кадри та устаткування, що Міністерство з надзвичайних ситуацій уже прийняло на баланс. А судові виконавці, прибувши на старий завод, не знайдуть там навіть іржавого гвинтика — самі лише борги. Але працівникам новоутворення навряд чи варто очікувати відкоту до світлого минулого. Перший заступник міністра Володимир Романов запевнив, що оновлене підприємство не орієнтуватиметься винятково на держзамовлення — невідомо, чи передбачить таке держбюджет наступного року. Навпаки, завод очікує розширення номенклатури продукції, що випускається: насамперед тут збираються налагодити виготовлення спеціальної техніки (звідси частка «спец» у назві підприємства), укомплектованої підйомниками, різаками, домкратами та іншою «амуніцією», необхідною для проведення рятувальних робіт як на дорогах, так і на промислових об’єктах. Заводчанам доведеться попрацювати і над якістю: ні багато ні мало, є намір з часом реалізовувати машини, що випускаються, на зовнішньому ринку. Поки що це деякі азіатські країни СНД. МНС збирається намацати шляхи міжнародної кооперації. Мовляв, попередню згоду вже дали білоруси, французи, поляки. Одне слово, планів громаддя. Із реальних надбань головне, що одержить виробництво внаслідок усіх цих пертурбацій, — ті самі тридцять мільйонів гривень. Замовлення під усі кошти, як запевняє Володимир Романов, за винятком тієї продукції, котру завод явно не зможе освоїти, буде розміщено на оновленому підприємстві.

Натомість колективу доведеться пережити кадрову оптимізацію: атестаційна комісія визначиться з кількістю працюючих. Хоча відразу пан Романов пообіцяв, що фахівців «зі сторони» завозити не стануть, працюватимуть винятково мешканці селища. Жорстоко, але соціальні об’єкти на балансі підприємства справжнім ринковим відносинам лише перешкода. Представник МНС висловився стосовно інфраструктури: «З’явиться прибуток — утримуватимете палац, стадіон, будуватимете житло. А коли збитки, і ви за рахунок цього хочете утримувати інфраструктуру — так не буває». А новий тимчасово виконуючий обов’язки директора «Пожспецмашини» поінформував, що житло готується до передання селищній раді.