Минулого тижня Кабінет Міністрів схвалив законопроект «Про затвердження прожиткового мінімуму», згідно з яким його розмір плановано підвищити з наступного року на 5,5 відсотка, тобто на 20 гривень.
Пам’ятаючи відразу Прем’єр-міністра до популістських рішень, відкинемо підозру, що це рішення народилося з передвиборних міркувань. До того ж формально, на тлі задекларованих намірів про підняття заробітних плат та пенсій та з огляду на декоративне значення в суспільстві цього показника, воно видається малозначущим. Зате симптоматичним, бо вказує на те, що уряд зважає на серйозну небезпеку знецінення багатьох передвиборних декларацій щодо підвищення матеріального становища українців. Йдеться про загрозу одержати наприкінці року двозначне значення податку на доходи населення. Інакше кажучи — про інфляцію, яка залишає від зароблених грошей мокре місце, щойно у русі грошових потоків на банківських рахунках, де зосереджено зараз більш як 17 мільярдів гривень, відбувається щось на зразок автомобільної пробки. В уряді, схоже, сушать голову над тим, як проскочити вересень, коли треба буде відповідати і за зовнішніми зобов’язаннями, і підвищувати посадові оклади та стипендії, і фінансувати інші соціальні статті.
Переконуючи, що прожитковий рахунок — за грою, віце-прем’єр Дмитро Табачник мимоволі уподібнювався футбольному коментаторові, хоча йшлося не про козирі «Динамо», а всієї країни, не про спортивні, а економічні прогнози. Між усіма нашими прогнозами є спільна риса: останні роки вони не справджуються. У липні, приміром, прогнозували значне зниження цін — не судилося, якщо не зважати на незначне здешевлення продовольчих товарів. Бо тарифи на послуги зросли утричі швидше ніж минулого літа. Тоді тарифи на електроенергію, газ, тепло і воду знизилися на 0,1 відсотка, а зараз зросли на 0,2 відсотка, на транспорті — на 3 відсотки проти минулого липня. Бо дозволили монетарній масі дещо притиснути ціни через закупівлю валюти у резерви (чисті валютні резерви, як повідомив у вівторок НБУ вже становлять $10049,3 млн.). Бо не зважили на високу вартість імпорту. На величезні витрати з виробництва м’яса після торішнього неврожаю кормових культур. На високу економічну кон’юнктуру, яка підштовхувала виробників піднімати ціни. Бо, зрештою, надміру покладалися на благотворний вплив зростаючої економіки на інфляційні процеси.
Економіка, справді, дуже поблажлива: так, згасаючі з квітня темпи промислового виробництва майже звели нанівець зростання оптових цін, а відтак уряд одержав додаткові важелі у боротьбі з інфляцією (читай «У липні кондиціонер не зайвий» від 12 серпня ц. р.). Незаперечна умова віддавати борги минулого тижня також несподівано піднесла приємний сюрприз. Україна покрила державний борг за природний газ, який сформувався упродовж 1997—2000 років, перед ВАТ «Газпром» у сумі 1,43 мільярда доларів США разом з відсотками ($ 190 млн.) Згідно з угодою НАК «Нафтогаз України» одержала від росіян часткову передоплату на цю суму за послуги з транзиту газпромівського газу до Західної Європи у 2005—2009 роках і цими коштами покрила борг. Відтепер Україна без боргу і що не менш важливо — без проблем, пов’язаних з монетарною емісією, які могли постати після появи на міжбанківському ринку неабияких обсягів валюти. Осінні видатки уряду й без того поставлять перед Нацбанком такі проблеми, тож без масштабної стерилізації емісії грошей навряд чи обійдеться, що призведе до подальшого зростання відсоткових ставок, подорожчання кредитних ресурсів. Інакше  антиінфляційне зачищення не ефективне.
В ідеалі уряд прагне досягти меншої ніж торік інфляції і вищого ніж торік економічного зростання, проте він готовий пожертвувати тим, що, власне, не потребує жертв — високим рівнем ВВП. Хоч на тижні промайнуло повідомлення, що за півріччя позитивне сальдо зовнішньоторговельного балансу зросло на 15 відсотків, скорочення індустріального випуску вже зачепило експортерів, що позначиться на прикінцевих економічних результатах року. Зате у липні, приміром, ВВП через пожвавлення агровиробництва, усіх потішив. 
Хоч потужним антиінфляційним чинником може стати високий врожай завдяки здешевленню сільськогосподарської продукції на внутрішньому ринку, МінАПК вже почало скаржитися на затяжні дощі. Частина жита лежить на землі, частина — почорніла, у зернових вже помічені грибкові захворювання, а у стеблах уже достиглої пшениці вага зерна стає нищівно малою. За деякими прогнозами, ми не дорахуємося 30—40 відсотків зернових, які знекровила негода,  тим не менше збіжжя не бракуватиме. Однак це аж ніяк не факт, що навіть пристойний врожай стане сигналом для здешевлення хліба і м’яса, оскільки реальної ціни зерна ніхто не знає, фіксована рентабельність для хлібопекарських та борошномельних компаній уже залишила «поза грою» сотні дрібних і навіть середніх підприємств, собівартість зерна зростала за рахунок підвищення тарифів «Укрзалізниці», цін на нафтопродукти, вартості послуг на елеваторах, спеціалізованих біржах тощо. От і виходить, що чиновникам, як і футболістам, заважає мокре поле. А де воно мокре — там і підмочена репутація.
На минулому тижні натрапив на кумедний неологізм, що вочевидь народився в надрах Кабінету Міністрів — «каналізація доходів». З контексту здогадався, що йдеться про доходи, які спрямовує населення у заощадження. До речі, оскільки вони й дотепер зростають, то є ще одним антиінфляційним чинником. Тепер ось, думаю, до якої частини мови віднести слово «каналізація». Якщо інфляція за підсумками року сягне 10 чи більше відсотків, вважатиму його іменником.