Нещодавно Національна рада з питань телебачення і радіомовлення віддала Студії 1+1 «вільні години» на каналі УТ-2 (з 4.00 до 7.00 та з 10.00 до 16.00). Серед 13 учасників конкурсу був і державний канал «Культура». Отже, він знову втратив нагоду реалізуватися.
З цього приводу VІІІ сесія загальних зборів Академії мистецтв України під головуванням академіка Андрія Чебикіна ухвалила текст відкритого листа до Президента України. У листі, зокрема, сказано: «Сьогодні склалася ситуація, коли телевізійний простір України заполонила іноземна продукція не тільки сумнівної якості, а й винятково агресивна і ворожа до традиційних високих моральних засад українського суспільства. Указ Президента України «Про захист суспільної моралі» фактично не виконується, як і Закон «Про мову». Засоби масової інформації України, на жаль, не відіграють ролі провідника державницької ідеології, не впливають на виховання у молодого покоління почуття національної самосвідомості, високої духовності, без чого неможливе майбутнє нашої держави. Якщо найближчим часом не вжити кардинальних заходів, буде втрачено ще одне покоління, і Україна довго залишатиметься не узбіччі європейського і світового розвитку.
13 років незалежності — достатній час, щоб, нарешті, визначитися з пріоритетами і зрозуміти, що самоідентифікація нації відбувається насамперед в історико-культурному плані і самосвідомості, носієм і виразником якої є культура і духовна спадщина народу.
Саме державне телебачення мусило б сьогодні стати найпотужнішим засобом впливу на формування світогляду молоді, воно може і повинно стати провідником національної ідеї, національної культури, засіяти чорні діри бездуховності зернами Добра, Надії і Віри. Тому викликає великий подив факт голосування Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, яка віддала перевагу у конкурсі на отримання ліцензії на право мовлення на 2-му технологічному телевізійному каналі УТ-2 комерційній телекомпанії «1+1», а не державній телерадіокомпанії «Культура», що була створена згідно з Вашим дорученням від 07.03. 2001 р. № 1-14/277 і вже понад два роки виходить в ефір на цьому самому каналі.
На наш погляд, Національна рада знехтувала пріоритетним правом державного мовника на отримання ліцензії та державними інтересами, полишивши Україну тільки з одним національним каналом УТ-1, що фактично позбавляє нашу Батьківщину інформаційного суверенітету.
Зрештою, Національна рада знехтувала численними зверненнями громадських та інших поважних установ на підтримку ДТРК «Культура», а отже — громадською думкою і правом українського народу мати свій повноцінний канал «Культура». Такий цілодобовий канал вже давно працює в Російській Федерації, а з минулого року існує і в Білорусі.
Саме тому ми, учасники сесії загальних зборів Академії мистецтв України, і звертаємося до Вас, шановний Леоніде Даниловичу, як до Президента, гаранта конституційних прав: не дайте загинути молодій державній телерадіокомпанії «Культура», програми якої висвітлюють історичні та духовні здобутки українського народу, виховуючи у глядачів почуття національної самосвідомості та патріотизму».
На наше прохання, ситуацію коротко прокоментував Олексій ЗОЦЕНКО, генеральний директор телекомпанії «Культура»:
— Після цього цинічного голосування систему державного телебачення в Україні можна вважати знищеною. У держави залишився лише один телеканал, який її пропагуватиме й показуватиме її досягнення. Решта телепростору розпродано комерційним структурам. Чому саме так проголосувала Нацрада? Нам пояснювали, що оті «вільні години» передбачалось віддати для повнішого висвітлення діяльності Верховної Ради та органів місцевого самоврядування, отож ми не вписуємося у формат конкурсу, бо ми — «Культура», й цим усе сказано. Але ж це не так. У нашому статуті є пункт: висвітлення діяльності органів законодавчої та виконавчої влади в царині культури. Але, очевидно, це нікому не треба. Які наші перспективи? Одразу після того, що сталося, народний депутат Степан Гавриш (а він співчуває каналові «Культура») пішов до Прем’єр-міністра, розповів про ситуацію, той обіцяв допомогти...
...Найсумніше в цій ситуації, здається, ось що: ніхто вже не вірить у патріотично-просвітницьку риторику, якою сповнений вищенаведений лист до Президента. Держава при нагоді теж уміє говорити про «інформаційний суверенітет і культурну самоідентифікацію» — але насправді робить щось зовсім протилежне. А діячі культури чудово про це знають, але продовжують гратися у правила доброго тону і вірнопіддано обіцяють таку державну політику «пропагувати».
А є за що?
