Газ у кінці труби

Відтепер старий добрий вислів про «світло в кінці тунелю» треба сміливо перефразовувати на новий серйозний лад — «газ у кінці труби». Адже з серпня цього року стало відомо, що «Нафтогаз України» підписав угоду, за якою протягом 25 років Україна отримуватиме у півтора разу більше туркменського газу. Тепер вітчизняним «газовикам» нарешті можна полегшено зітхнути і не ламати голови над питанням: де братимемо взимку газ?

А перед цим був липневий кримський саміт президентів України та Росії Леоніда Кучми і Володимира Путіна, який пройшов під знаком газу. І для Києва, і для Москви питання купівлі-продажу природного газу є життєво важливим, навіть визначальним для економік обох країн. У нашого північного сусіда завдяки видобутку газу та нафти головним чином наповнюється державна казна, в Україні кожна десята бюджетна гривня надходить від роботи «Нафтогазу України», який здійснює продаж природного газу.

Проте, якщо Росія володіє одним із найбільших запасів «блакитного палива» у світі, то Україні власного дешевого газу заледве вистачає для потреб населення. А є ще промисловість, енергогенеруючі генерації, які виробляють електроенергію, теплокомуненерго, що забезпечують узимку населення теплом. Нестача газу для потреб усієї України вимірюється цифрою 50 млрд. кубометрів. І, звичайно, перспектива опинитися без газу не могла задовольняти нікого.

А тут ще, як на зло, до завершення добігав прямий контракт України з Туркменистаном про щорічну закупівлю 36 млрд. кубометрів газу. Вже 1 січня 2007 року туркмени мали б прикрутити газовий краник. Здавалося, укладайте новий контракт і вперед! Та ні, Україну в цьому питанні випередила Росія, яка ще 2003 року уклала угоду з Туркменистаном на 25 років про купівлю в останнього газу. Там таки йшлося і про те, що з 2007 року Росія купуватиме в Ашгабада всі 60—70 млрд. видобутого газу.

На перший погляд для України не залишалося ні шпарини. Недаремно Леонід Кучма тричі переносив свій візит до Туркменистану. Наші та їхні спеціалісти все намагалися знайти вихід із глухого кута. Проте, хоч як зловтішалися «доброзичливці», Київ не опинився в ролі бідного родича поблизу туркменського газового пирога. Росія ж бо чудово знає, якими (себто, хто є власником) трубами йде її газ у Європу, де мешкають головні покупці російського газу. Українські газові магістралі наразі нічим не заміниш.

Тому, щоб далеко не ходити по природний газ, на президентському рівні було ухвалено рішення створити спільне підприємство «РосУкрЕнерго», яке займатиметься постачанням туркменського газу в Україну. 29 липня у Москві було підписано пакет документів, у яких передбачено всі умови газової співпраці обох країн у сфері транзиту і поставок газу до 2028 року. Попри все, головним завданням новоствореної структури, яка запрацює 1 січня 2005 року, буде поставка газу для України.

Окрім суто газової функції спільне підприємство виконуватиме роль інвестора у розвиток газотранспортної інфраструктури. Доки туркменський природний газ дійде до українського кордону, він має пробігти трубопроводами Узбекистану та Росії. Властиво, термінової реконструкції потребує узбецький напрям газової труби. Колись давно її пропускна здатність перевищувала 100 млрд. кубометрів на рік, а нині — «вміщається» заледве 40 мільярдів. Отож для того, щоб не лише здійснювати стабільне постачання природного газу з далекого Туркменистану, а й піклуватися про газові мережі, Туркменистан, Росія та Україна об’єднались у невеликий газовий гурт.

Спільне підприємство «РосУкрЕнерго» справді нагадує гурт, який повинен злагоджено виконувати свої обов’язки. Акціонерами СП стали дочірні компанії «Газпрому» і австрійського Raіffeіsenbank — відповідно «Газпромбанк» і Raіffeіsenbank Іnvestments AG. Кожна із сторін отримала по 50 відсотків. Україна, що цілком логічно, відіграватиме роль покупця та споживача природного газу.

Важко не погодитися з тим, що Україна потрапила у серйозну компанію. Ім’я «Газпром» викликає трепет практично у всіх країнах Європи. За повідомленням агенції Wefa Energy, російська компанія контролює 100 відсотків газового ринку Фінляндії, 72 відсотки в Австрії, 35 — в Німеччині, 28 — у Франції, 24 — в Італії. Raіffeіsenbank не менш відома і впливова структура на європейському континенті. Слово Raіffeіsenbank запалює зелене світло перед багатьма фінансовими проектами. Цікаво, що той таки Raіffeіsenbank вирішив приєднатися до «газового гурту» без довгих вагань. І хоча представник Raіffeіsenbank Іnvestments AG Вольфанг Пучек доволі скупо відгукнувся про перші результати, але його інтонація виражала прискорене серцебиття, що може означати передчуття австрійською компанією успіху. А для України головне — аби з нами в команді «грала» не чергова офшорна компанія, яка не бачить перспективу ринку і лише заробляє на «хліб з маслом», а серйозний учасник, якому довіряють і який має авторитет на зовнішньому ринку. Та й наш «Нафтогаз» на тлі Raіffeіsenbank Іnvestments AG і «Газпрому» не пасе задніх — уже розпочав освоєння міжнародної арени.

Серйознішим аргументом для залучення в СП «РосУкрЕнерго» Raіffeіsenbank є необхідність залучати значні фінансові ресурси у модернізацію газотранспортної мережі. До слова, нинішній оператор постачання туркменського газу в Україну угорська компанія Eural Trans Gas, хоча й заявляла про готовність виконати таку місію, але за всі роки роботи не просунулась у цьому напрямку ні на метр. Той таки представник Raіffeіsenbank Іnvestments AG Вольфанг Пучек одразу після підписання угоди оптимістично заявив, що одне із стратегічних завдань —фінансування інфраструктурних проектів у Середній Азії — буде обов’язково виконане. Голова «Нафтогазу України» Юрій Бойко був конкретнішим в оцінці проекту: «Цим контрактом ми на 25 років закріпили таке — 60 млрд. кубометрів туркменського газу надходитимуть в Україну. Також із врахуванням особливостей співпраці у рамках ЄЕП — ліквідуються податкові мита на експорт — ми отримаємо можливість купувати безпосередньо у Росії додаткові обсяги газу».

До осені цього року фахівці компанії підготують техніко-економічне обґрунтування проекту реконструкції системи з потенційною пропускною спроможністю 50 млрд. кубометрів газу на рік та будівництво нового газопроводу потужністю 30 млрд. кубометрів від Туркменистану до західного кордону України. Вартість вкладень у модернізацію лише на території Узбекистану та Росії становитиме приблизно 2 млрд. доларів США. Тому нинішня співпраця з Raіffeіsenbank Іnvestments AG вигідна для України, бо через певний час ми взагалі могли не побачити туркменського газу — газопровід, яким транспортується газ із Середньої Азії (до речі, він так і називається «Середня Азія — Центр»), уже давно потребує модернізації. Реєстрація ж «РосУкрЕнерго» у Швейцарії дає змогу захиститися від ще не зовсім досконалого російського та українського законодавства.

Якщо вдатися до банальної арифметики і спробувати підрахувати, чи достатньо буде коштів у «РосУкрЕнерго» для забезпечення модернізації газопроводів, то вийде більш ніж оптимістична сума. Eural Trans Gas постачало 36 млрд. кубометрів на рік, «РосУкрЕнерго» — постачатиме 60 млрд. Згідно з попередніми оцінками прибуток українсько-російсько-австрійського підприємства становитиме 500—900 млн. доларів. Цього буде цілком достатньо.

І невдовзі все можна буде побачити на власні очі. 1 січня 2005 року «РосУкрЕнерго» починає працювати і протягом 2005 року додатково до наявних 36 млрд. транспортує в Україну 8 млрд. кубометрів газу, у 2006 р. — 10 млрд., а з 2007 року ми без проблем матимемо всі 60 млрд.

Отож Україна наступні 25 років не страждатиме від нестачі природного газу. Перед споживачами стоятиме лише одне завдання: сумлінно оплачувати використаний газ. А про його вчасне постачання і підтримку в технічній справності газопроводів потурбується компанія «Нафтогаз України» та її партнери по «РосУкрЕнерго» — «Газпром», «Газпромбанк» і Raіffeіsenbank Іnvestments AG.