Спасибі Європі за те, що на її вимоги і в нас дещо робиться, щоб дотягнутися до норм та порядків Старого Світу. У цьому ще раз переконався, тільки-но ступив на подвір’я відремонтованого під євростандарти Київського ізолятора тимчасового тримання для заарештованих та взятих під варту осіб. В ІТТ, що заховався подалі від людських очей у зелених шатах Косогірного провулку Подолу, все блищало та пахтіло свіжістю фарб: огорожа з сяючим колючим дротом, скрученим бубликом уздовж внутрішньої стіни, навстіж відкритий КПП з черговим при мундирі за столом, акуратна кількаповерхова тюрма, якій, за народним висловом, лише біс радий, куценькі прогулянкові дворики для арештантів, що притулилися до її стін.
У вранішньому сонячному сяйві ще парувала свіжа асфальтівка, котра єднала установу з навколишнім світом. А на невеличкому плацу мовчки шикувалися міліціонери, готуючись до урочистого відкриття ізолятора та зустрічі свого міністра Миколи Білоконя, київського міського голови Олександра Омельченка, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Ніни Карпачової, іншого високого начальства.
Та чи не найбільшою диковинкою для багатьох стали переобладнані камери для тимчасових постояльців, які розраховані на утримання від одного до семи осіб. Новинкою, бо це перше в Україні приміщення для затриманих (не засуджених!), яке облаштовано відповідно до норм Європейського комітету проти тортур та Єврокомісії з прав людини. У камерах були ліжка з матрацами, білизною і ковдрами; не одне, а кілька вікон з кватирками, столи з тумбочками і табуретками і навіть відгороджені клозети (замість колишньої параші!). Тож, заходячи в оновлені камери, Микола Білоконь, Ніна Карпачова, міліцейські чиновники столиці та країни, представники міжнародних організацій, журналісти (таке побачити тут, погодьтеся, можна нечасто) прискіпливо все розглядали, а наш брат знай все фотографував та розпитував про життя арештантів до та після появи в ІТТ євростандартів.
Щоправда, і тут не обійшлося без конфузу, котрий можна висловити відомим «хотіли, як ліпше, а вийшло, як завжди». Н. Карпачова попросила керівника установи показати портативні радіоприймачі, які кілька років тому подарувала мешканцям цього сумного закладу. У відповідь він лише невиразно і тихо виправдовувався: нема їх, бо, мовляв, поламалися. «А в мене й досі один із них працює!» — заперечила Омбудсман.
Ніна Іванівна також попрохала продемонструвати, як відчиняються на вікнах кватирки. Після багатьох зусиль начальника та його підлеглих удалося відкрити фрамугу лише в одному вікні, на що Н. Карпачова зауважила:
— Свіже повітря і природне світло — це найперше, що маємо гарантувати за міжнародними нормами мешканцям ізолятора. То невже важко відрегулювати кватирки так, щоб їх можна було без особливих зусиль відчинити? Крім того, не забуваймо, що сюди кожен із нас може потрапити, тому подбаймо хоч про доступ до камери свіжого повітря...
Цей ІТТ, що розташований біля підніжжя гори неподалік Глибочицької вулиці, майже новий — звели його наприкінці перебудови. Після того, як утримувати заарештованих та взятих під варту у напівпідвальних приміщеннях УВС Києва на вул. Володимирській, 15, що в центрі столиці, через невідповідність умовам пенітенціарних установ ставало дедалі важче. Ізолятор займає усього 11 соток — типову дачну ділянку, однак розрахований на утримання 126 осіб, яких доглядають 96 службовців. Його оновлення під євростандарти обійшлося МВС і столичній держадміністрації в три млн. грн. Тепер тут є медізолятор, санпропускник, у камерах — холодна і гаряча вода, в кімнаті для побачень — телефони по обидва боки скляної перегородки, зі стелі сяють лампи денного світла, на кожному поверсі — душова (на відміну від колишньої єдиної на весь ізолятор), а також приміщення для осіб з так званою неадекватною поведінкою.
Кожного затриманого, тільки він переступить поріг, фотографують, заносять дані дактилоскопічної експертизи. Показово і те, що все тут пофарбовано не в темні «тюремні» кольори, — а у світлі. Стіни коридорів обкладено плиткою, а підлогу покрито чимось схожим на килимову доріжку. «Круто» виглядає й оснащення камер і території прихованими відеокамерами, пульт керування й спостереження за якими у затишному кабінеті чергового. А щоб уже зовсім мати вигляд по-європейськи, для багатих «клієнтів» обладнали платні апартаменти з телевізорами та іншими атрибутами підвищеного сервісу. Побачивши таке оновлення, так і хочеться назвати косогірську тимчасову тюрму столиці елітарною. А після того, як міський голова Києва Олександр Омельченко подарував європеїзованій установі новітній телевідеокомплекс, сумніватися не доводиться.
***
...А поки що всі особи, затримані та взяті під варту правоохоронцями, утримуються, як кажуть у народі, в «обіз’янниках» — ІТТ та КПЗ, розміщених здебільшого при райвідділах внутрішніх справ. У цих переповнених приміщеннях, як сказала того самого дня Ніна Карпачова на розширеному засіданні колегії МВС, часто-густо бракує елементарних людських умов: у камерах з чотирма ліжками, наприклад, утримується до 14 людей; там немає ні свіжої води, ні свіжого повітря. Й утримують підозрюваних нерідко не кілька днів (до десяти діб), як велить закон, а значно довше. Гостро стоїть питання про тортури над тими, в кого будь-якою ціною намагаються вибити потрібні зізнання. Чим це часто закінчується, знаємо з повідомлень ЗМІ.
На колегії МВС Н. Карпачова відзначила, що зрушення на краще у цьому болючому питанні є, та це лише початок. Відрадно також, що міліція поволі все-таки позбувається колишніх методів роботи, коли всі працювали на справну цифру, чому сприяє позиція Миколи Білоконя. В Україні з півтисячі ізоляторів тимчасового тримання половина потребує капітального ремонту та реконструкції, а третину з них необхідно закрити. І хоч в поточному році Кабінет Міністрів виділив для них 39 млн. грн., утримання тимчасово взятих під варту в ІТТ та КПЗ ще нескоро відповідатиме європейським нормам. Особливо кепські справи тут у Запорізькій і Херсонській областях та в Криму.
Уповноважений у справах дотримання Конвенції про захист прав основних свобод людини Зоряна Бортновська звернула увагу членів розширеної колегії МВС на звернення наших громадян до Європейського суду, кількість яких постійно зростає. Якщо поважний суд доведе, що позивача в Україні піддавали тортурам чи знущанням — наш уряд зобов’язаний сплатити йому щонайменше 30 тисяч євро. Сума чимала, до того ж із нашої з вами кишені.