Не працює зливний бачок, треба викликати сантехніка.
— Буде до п’ятої години, — сказали в комунальній житловій ремонтно-експлуатаційній організації № 8, що у Дніпровському районі столиці.
Мій герой дня з’явився на горизонті після четвертої (я, до речі, мусила на весь день відпрошуватися з роботи, бо сантехніки теж люди і у вихідні вони, як усі, відпочивають). Зайшов — і з порогу сваритися:
— Я був зранку, а вас не було.
— Треба ж, яка прикрість: на п’ять хвилин по хліб вибігала, — пояснюю.
А сама міркую: невже реформи в житлово-комунальному господарстві почали давати результати? Це ж треба, сантехнік удруге прийшов, бо тоді нікого вдома не застав! Раз, два — готово, в туалеті все працює. А чолов’яга в коридорі мнеться, йти не поспішає, видно, щось хоче, але не каже. Е ні, час уже відучувати вас від могоричів, думаю.
Через два дні о п’ятій ранку мене розбудив довгий і нервовий дзвінок у двері. Вибігаю з кімнати і все розумію: я затопила сусідів. У туалеті води по кісточки, у кухні — трохи менше. Виною усьому той самий зливний бачок. Дякувати Богу, послав хорошого сусіда, якось обійшлося без скандалу, хоча день був зіпсований і в мене, і в нього.
Цікаво, якби я дала сантехніку пляшку чи на пляшку, може б, він сказав, наприклад, що за бачком треба наглядати?
