Під акомпанемент карпатської зливи три дні у гірській Путилі тривав 14-й Міжнародний гуцульський фестиваль, цьогоріч приурочений 170-й річниці з дня народження письменника.
Проте чистий, як вода у гірській Путилці, дощ не зміг зіпсувати настрій учасникам фольклорної тусовки. Тим більше, що відомий місцевий мольфар Михайло Нечай знаменитий тим, що розігнав хмари над Чернівцями під час першого фестивалю «Червона рута», мольфарив і у Путилі. Принаймні, після того, як він пообіцяв вплинути на небеса, хвилин через 10—15 хмари над Путилою таки розійшлися. Біля мольфара найбільше крутилися німці та польські журналісти, виявляється, у Польщі видано художній альбом про гуцулів з портретом Нечая на титульній сторінці. А були на фестивалі гуцули з Америки, Австралії, Західної Європи, Канади, Чилі та Аргентини. Закордонні гості смакували українським пивом, первозданною овечою бринзою, кулешею і милувалися творами самодіяльних художниць, особливо в’язаними ляльковими гуцулами роботи Марії Клим.
Від живого спілкування розкиданих по світах горян, гуцульських коломийок та зонгів, самобутніх напівшаманських танців збірну фестивальну громаду відволікло хіба що урочисте відкриття пам’ятника ювілярові Федьковичу на одному з майданів Путили. Місця на бронзовій лавочці поряд з відлитим у металі метром навіть приміряли під себе маститі офіційні буковинські літератори, відомі графомани і талановиті автори. Та найбільше пасували до зодягнутого у кептар письменника дітлахи у свіжовипраних гуцульських строях. Проте справжньою родзинкою для закордонців став ритуальний сплав гуцульської дараби стрімкою Путилкою. Це вже давно історія. Тепер буковий ліс контрольовано і неконтрольовано вивозять авто- і залізничними поїздами, і гуцули з того ніц не користають. Але це вже тема іншої оповідки. А побачити зімпровізоване минуле своїх батьків і дідів, які колись мужньо сплавляли буки і смереки крутими порогами гірських рік, було цікаво всім. У багатьох в очах стояли сльози.
Завершив триденні гуцульські вакації великий гала-концерт, на якому вже продемонстрували своє мистецтво професійні та аматорські колективи з Буковини, Івано-Франківської, Закарпатської та Львівської областей. До честі путильських зверхників, офіційну частину вони зорганізували солідно, всі офіційні презентаційні коридори пахли свіжою фарбою, артисти і гості були нагодовані і напоєні, бронзовий Федькович потопав у квітах.
Це природна гуцульська гостинність. Із задумливими, випраними зливами горами, глибоким верховинським повітрям, ароматом запрілого у іграшкових копичках сіна, баранячого шашлику по-карськи і кінського поту...
