Ось і Бугрин — найбільше у Гощанському районі село. Після смогу, розпеченого асфальту міста, його метушні, здається, що потрапила в рай. Тож вдихаю на повні груди, прагнучи запастись, свіже повітря, замішане на ароматах квітів, трав, дерев і свіжого сіна. Дивуюся майже безлюдним вуличкам. Однак відчуваю на собі чийсь допитливий погляд. Це із-за паркану на мене поглядає симпатична білява дівчинка.
— Як тебе звуть, красунечко? — запитую.
— Ірина Білик...
— Справді? — перепитую. — Та ти ж повна тезка відомої співачки.
Дівчинка задоволено зашарілася, тож охоче пристає на розмову.
— Це у вас завжди так безлюдно на вулицях?
— Ні, просто хто на роботі в колгоспі, а хто у полі чи на сінокосі.
— А ти чому не допомагаєш старшим? — киваю на чоловіків на обійсті, де живе Іринка, котрі сладають солому у стіжок.
— Я ще маленька. Мені такої важкої роботи не дають...
... Люди в Бугрині встають удосвіта, так само рано, за міськими мірками, лягають спати (виняток — хіба що молодь, яка, незважаючи на втому, поспішає на побачення, дискотеку), щоб відпочити від клопотів. А їх у ці серпневі дні ой як багато: і на обійстях та городах треба дати лад, і консервацію зробити, і сіна припасти для худоби, і врожай зібрати... Декому з бугринців цьогорічний неймовірно крупний град пошкодив городи. Але, схоже, не цій родині, на ділянці якої молотять комбайном збіжжя. Уся сім’я долучилася до цього процесу. Господиня задоволена врожаєм, призналась, що чекала гіршого через градову атаку.
А ось і обійстя пенсіонерки Ольги Михайлівни Талімончук. Щойно в її оселю завітала листоноша — принесла пенсію. Тож жінка розмірковує, як економно її витратити: пенсія ж бо маленька, а «дірок» багато. Виручає город, а також те, що тримає сяку-таку живність, інакше було б важкувато виживати. У Бугрині Ольгу Михайлівну характеризують як жінку з «великим серцем» — поділиться з нужденним останнім шматком хліба. Та й домівка вдови завжди давала притулок немічним одиноким старим людям. Ось і зараз у хаті Ольги Михайлівни доживає віку невістчин батько, 83-річний інвалід війни Борис Васильович Тополюк. Пенсіонерка доглядає старенького свата, який здатний пересуватися лише з допомогою інвалідного візка. Решту 46 літніх самотніх бугринців узяли під свою опіку соціальні працівники.
Вулицею села проїхала підвода, навантажена бідонами. Заготівельник поспішає доставити молоко до кінцевого пункту, щоб воно через спеку не скисло.
— Щодня тільки у Бугрині (а до складу Бугринської сільської ради, крім нього, входять іще шість сіл. — Авт.) люди здають близько двох тонн молока, — розповідає Бугринський сільський голова Володимир Канюка. — Навчені гірким досвідом минулих років, коли за нього погано розраховувались, селяни тепер вимагають, щоб їм за здане молоко платили одразу. Тож сім’ї, де є корови (а тільки по Бугрину корів 340, по сільраді — 897 ), щодня мають свіжу копійку. Хоча таким доходам не позаздриш: надто важкою працею дістаються вони селянам. Дехто возить городину на базар у Рівне. З цього й живуть. Близько ста чоловік вийшли з господарств із паями і тепер самостійно дають лад власним соткам, для чого придбали необхідну техніку — лише в Бугрині сімнадцять тракторів, три зернові комбайни, вісім вантажівок. Дехто зайнявся фермерством, як, скажімо, депутат Гощанської районної ради Олександр Галуза. У селах сільради вдалося зберегти два господарства: «Зорю» та «Новоставецьке», де селяни знаходять собі роботу. Але це не означає, що проблема безробіття нас не торкнулася. Вона стоїть дуже гостро, тому люди мусять важко працювати на землі...
Сільський голова у ці літні дні теж у клопотах, щоправда, дещо відмінних від тих, які мають селяни.
— За тепла хочемо заасфальтувати вулиці в Бугрині, — розмірковує Володимир Канюка. — Щойно проклали центральну магістраль до села, якою подаватиметься природний газ. До початку опалювального сезону плануємо підвести його до Бугринського аграрного ліцею та місцевої дільничної лікарні. Подамо газ і в оселі мешканців нашого села. Щоправда, частину витрат мають взяти на себе самі господарі, щоб мати таку вигоду у хатах.
— Нещодавно в нашому селі ввели в дію АТС на 550 номерів, тож тепер телефонізованими будуть будинки усіх бажаючих, — радіє сільський голова. Не тішить його тільки той факт, що села старіють: щороку в середньому по 80 осіб відходять у вічність, а народжується до тридцяти немовлят...
Вечоріє... З поля та сінокосів, з роботи повертаються додому бугринці. Втомлені. А ось цей любитель риболовлі затримався біля ставочка. Схоже, клює...
Рівненська область.
