Попри те, що сезон відпусток в Україні та світі у розпалі, цього тижня відбулася подія, яка багато в чому може визначити подальше економічне майбутнє країни. А саме: місія Міжнародного валютного фонду оприлюднила результати своєї роботи. Як уже писав «ГУ», ці результати виявилися, м’яко кажучи, невтішними для українського уряду.
Так, у звіті зазначено, що український уряд не дотримується взятих зобов’язань за «упереджувальною» програмою «стенд бай». У переданому пресі документі місія повідомила: «Завершити перегляд програми у рамках угоди «стенд бай» виявилося неможливим унаслідок відхилень у провадженні фіскальної політики, структурних заходів у податково-бюджетному та банківському секторі, а також накопичення нових заборгованостей з відшкодування ПДВ». За цією перенасиченою офіціозом цитатою стоїть досить просте послання Ради директорів МВФ українському урядові: якщо не проводитимете реформи, втратите доступ до 605 мільйонів доларів кредиту. Чи варто уряду боятися погроз МВФ, чи наш бюджет зможе витримати і без іноземних «вливань»? З цим запитанням ми звернулися до експертів.
Старший економіст Міжнародного центру перспективних досліджень Андрій БЛІНОВ:
— Досить дивним мені видалося рішення МВФ, прийняте навесні цього року, про виділення кредиту у рамках програми «стенд бай». У ньому — дуже схвальна для українського уряду оцінка реформ. Ішлося, зокрема, про прогрес у податковій реформі та питаннях, пов’язаних з поверненням ПДВ. Нині, порівняно з весною, податкова політика не погіршилася.
У цілому позиція МВФ мені зрозуміла. Український уряд спрямовує свої зусилля не на глибинні перетворення, а на завершення попередніх реформ: податкової та першого етапу пенсійної, а також на швидке та короткострокове поліпшення добробуту громадян. Цьому сприяє як загальноекономічний підйом, так і збільшення дефіциту бюджету, який покривається за рахунок приватизації.
Сьогодні Україна зацікавлена не так у фінансовій, як у політико-економічній підтримці з боку МВФ. Річ у тім, що кредит, про який ми говоримо, уряд може брати, а може не брати. За умовами договору ці гроші спрямовуються на підтримку фінансової стабільності та на забезпечення золотовалютних резервів. Оскільки нині золотовалютні резерви наповнюються швидшими темпами, ніж це очікувалося, то можна підсумувати, що цих коштів Україна не потребує. Головним для нашої держави є підтримка Фондом українських реформ, яка формує позитивний імідж. Адже на оцінки міжнародних фінансових організацій реагують іноземні інвестори.
Восени до Києва приїде нова місія МВФ. Якщо цей візит відбудеться до виборів, то на якісь конкретні результати можна не розраховувати. Оскільки оприлюднені висновки роботи уже цієї місії свідчать про зростання в Україні ризиків, пов’язаних з передвиборною кампанією. Гадаю, після листопада 2004 року МВФ знову направить до України місію, яка, власне, і визначить, якою буде подальша співпраця України з Фондом.
Генеральний директор Центру соціально-економічних досліджень «Діаматик» Юрій ГРЕБЕНЧУК:
— Дуже добре, що Міжнародний валютний фонд займається економічними проблемами і структурними перетвореннями в Україні. Можна довго дискутувати про те, чи потрібні нам саме ті перетворення, на яких наполягає керівництво Фонду. Зокрема, МВФ наполягає на такому рівні дефіциту бюджету, що не виконується навіть країнами зони Євро в Євросоюзі. Наша податкова система дуже погана. Але треба дивитися в корінь: потрібні нам ці кредити чи ні? Адже на чужі гроші жити не можна. Навіть якщо це лише п’ятсот мільйонів доларів. В Аргентині, наприклад, кредити МВФ давно перевалили за сто мільярдів! Кредити треба віддавати, і з відсотками! Тому геть незрозуміло, навіщо потрібні півмільярда, скажімо, для податкової реформи.
Ми вже не раз брали гроші на податкову реформу, а «віз і нині там». Неважко здогадатися, куди можуть піти гроші напередодні виборів у країні, що посідає шосте місце у світі з корупції, половина економіки якої — у «тіні». До речі, економічне зростання, про яке повідомляє уряд і відзначає МВФ, насправді вкрай невелике. У США, наприклад, чотири відсотки — це більш як 300 мільярдів доларів, у Німеччині один відсоток — це 20 мільярдів доларів, а наші 10 відсотків — це лише 4 мільярди доларів. Тому їх ніхто і не відчуває. Головна проблема для України — це дефіцит економічної свободи, без якої немає майбутнього. Якщо вибудувати графік залежності валового внутрішнього продукту від ступеня економічної свободи, то вийде гіпербола: що вище рівень економічної свободи, то вище показник ВВП.
Україна у світових рейтингах за рівнем економічної свободи регулярно посідає останні місця. Якби в нас була вільна економіка, перетворення суспільства відбувалося б автоматично.