Алі — палестинець. У нього немає ліванського громадянства. 34-літній чоловік досі не одружений. Щоб одружитися, потрібно багато грошей. За місцевими традиціями жених має обвішати наречену золотом, подарувати їй машину і мобільний телефон, не кажучи вже про будинок.
Алі займався рибальством кілька років, але велика конкуренція і малі улови змусили його змінити сферу діяльності. Нещодавно придбав яхту і тепер його дохід залежить від туристів. Він стверджує, що це прибуткове заняття, і ніша прогулянкових плавзасобів ще не зайнята.
Ліван — примітна країна для туризму. Багата вона на історичні пам’ятки. Древнє місто Сур пам’ятає Олександра Македонського. Руїни Бібласа відносяться до Бронзового століття. А кам’яні статуї Баальбеку пам’ятають римських правителів і вражають своїм гігантизмом, величною архітектурою і фресками. Згідно з легендою, Антоній казав єгипетській цариці Клеопатрі: «Я подарую тобі краще місце на світі —долину Бекаа і перлину Баальбек». Витвір мистецтва природи — печери Джета Грота — нагадують казковий світ, створений зі сталактитів і сталагмітів з підземними річками. Не залишає байдужим і кедровий гай. Ліванський кедр — символ держави. Його зображення прикрашає національний прапор і обкладинку паспорта. Однак сьогодні росте він лише у спеціально відведених місцях, що охороняється державою.
Ліван після закінчення громадянської війни практично відновив свій туристичний бізнес. Треба сказати, що ця сфера поряд з банківською системою приносить державі основний дохід. Утім, Ліван одна з найдорожчих країн східного світу. Нині тут, на узбережжі Середземного моря, відпочивають здебільшого багаті люди з Перської затоки. Нафтові магнати, яких мало цікавлять історичні пам’ятки, протринькують на пляжах і в ресторанах свої мільйони. Після подій 11 вересня заможні араби більше не їздять відпочивати в Штати. Один ліванський бізнесмен розповів, яке приниження він зазнав в американському аеропорту, коли його обшукали, змусили зняти взуття і пройти з піднятими над головою черевиками через турнікет...
Європейців приваблюють історичні пам’ятки, архітектура, природа Середземномор’я, але трохи лякають ціни і мусульманські заборони. Наприклад, не у всіх населених пунктах Лівану можна купити спиртні напої. А європейці люблять відпочивати з комфортом, випивкою і розвагами. До цього, як ми переконалися, цілком лояльно відносяться араби у великих містах, таких, як Бейрут. Ці східні мегаполіси налаштовані по-європейськи, принаймні вони терпимі до наших звичок, зовнішнього вигляду і мови. Тут звичайна річ англійська, французька мови. Але багато хто знає російську. Дає знати студентське минуле, що проходило у вузах колишнього Союзу.
Чим далі на північ країни, тим більше цивілізації, в європейському розумінні. В Бейруті доглянуті пляжі, п’ятизіркові готелі, ресторани, бари, нічні клуби, аквапарки.
А от на півдні Лівану на пляжах Тиру спочатку почуваєшся ніяково. Ми дивилися на місцевих відпочивальників, вони на нас. Для обох сторін побачене було екзотикою. Тут купаються в одязі, а деякі навіть не знімають взуття. Це стосується лише жінок. Чоловіки загоряють у довгих трусах або шортах. Плавки тут вважають непристойним атрибутом одягу. Не кажучи вже про купальники. Однак жодної агресії сьогодні немає, попри косих поглядів, глузувань і неприхованого інтересу місцевих відпочивальників.
Лікар Абед Шерафуддін, що вчився в Москві і привіз з Росії дружину, розповів, як років десять тому до них на пляжі підійшли озброєні люди і поставили ультиматум — або твоя жінка вдягається (вона загоряла у відкритому купальнику), або ми починаємо стріляти. На що Абед відповів: або ви йдете, або моя дружина зніме купальник. На цьому конфлікт було вичерпано.
Тир—Бейрут.
