— Кожна людина народжується у глупому вигляді, помирає у ще глупішому, а доки живе — вчиняє безліч дурниць різного калібру. А тому світ чудовий, і жити в ньому дуже цікаво! — з такої передмови почав свою оповідь Іван Філозоп із вулиці Розселянених Селян. — От є в нашому селі родина Двораків: батько й сини-трактористи. За колгоспу їх усіх грамотами балували. А в перестройку почалися чудеса. Замість старого голови поставили його шофера. Той наче хлопець нічого, але перестав платити людям зарплату. А з тракторного стану почали зникали як не плужок, то сівалка, а далі й трактори.
Зібрали збори.
— Де наші трактори? — питає голову Петро Дворак-старший.
— Одного розтягли на запчастини, а п’ять — віддано за борги!
Більше дурних запитань не ставили.
Прийшли Двораки додому. Батько каже:
— Послухайте, синове, мою балачку. От дадуть нам землю, а що з голими руками коло неї зробиш? А коли скласти всі борги, які нам завинив колгосп, то вийде трактор. Але хто нам його дасть?
— Ніхто! — одказують сини.
— Тоді от що: як ідемо з роботи, нехай кожен хоч якусь залізяку принесе. Потім складемо, й буде у нас свій трактор.
Так і зробили. Але де складати? Як у дворі, то кожний побачить і скаже: злодюги безголові! В сараї? Там корові з телям тісно. Хіба в хаті? Тож у світлиці заходилися складати свого трактора.
Мати плаче: «Дітки! Не ганьбіть мене!»
— Терпи, бабо! — каже Петро. — Бо настав глупий час, і жити доводиться по-глупому.
... Починали, коли в колгоспі з двадцяти тракторів зоставалося десять, а завершували, коли на тракторнім стані сиділа лиш сучка Пальма та п’ятеро її чудових цуценят. Зате у хаті Двораків під образами стояв стосильний красень! Усе в ньому було на місці — генератор, двигун, муфта. А кабіна не вмістилася, бо хата для неї занизька.
Узялись до ходових випробувань. Залили пальне й мастила, завели, а через те, що кабіни катма, було не з руки гальмувати, і трактор, зламавши дві табуретки, уперся радіатором у стінку.
Сизий їдкий дим клубочився по хаті — хоч диференціал вішай!
— У карбюратор і коробку передач! — кріпко висловився батько. Заглушив двигун і розпорядився:
— Трактора розібрати, винести в посадку і там скласти заново!
— А як украдуть? — спитали сини.
— Гірше буде, як знайдуть у хаті! Тоді повісять на нас усі вкрадені трактори — і посадять!
— Ну, складемо — і оратимемо?
— Щоб орати, треба документа. А його дістають за гроші...
Середульший син відігнав трактора в інший район, там продав, а за виручені гроші купив іншого трактора з потрібним документом.
І все у Двораків пішло як по-писаному, вони заробляють на своїй землі свій хліб з маслом. Щоправда, середульшого таки посадили — хоч зовсім за інше, не за трактора. І брати по черзі возять йому передачі.
Звісно, селяни проти розкрадання техніки. Але ніхто в селі слова поганого про Двораків не каже. Я так здогадуюся, що свого часу не в одній хаті висів диференціал!
