Він уміє викликати емоції.
Він уміє їх вислухувати. Спокійно.
Гойдалки думок про нього злітають
то нагору, то — стрімко падають вниз.
Хтось його не сприймає — на дух.
Хтось любить. Їх запитують — за що?
А поки йде суперечка, він щось робить.
Він подає публіці щораз новий продукт.
І суперечки розпочинаються знову.
Цікаво глянути на нього з погляду іміджмейтингу.
1. Провокатор
Це слово зазвичай звучить негативно. Але провокативність — річ широка і продуктивна. Провокація — це виклик. Це спонукання до дії. Це акція, розрахована на реакцію.
І в цьому значенні Поплавський — найуспішніший провокатор, насамперед у шоу-бізнесі, хоча й не тільки.
Ставши свого часу ректором Інституту культури, він зіткнувся з проблемою престижності. Інститут був маленький (900 студентів), ставлення до нього — зневажливе. «Кульок» — це прізвисько добре відображало закутковий імідж вузу.
Поплавський прийняв виклик. Він замислив перетворити «кульок» на модний вуз, куди намагалася б потрапити і «просунута» молодь.
Одним з механізмів іміджевої розкрутки «кулька» Поплавський обрав... себе. І взявся за справу грамотно. Здивувати — ось перше завдання того, хто хоче зламати негативний стереотип. Поплавський і здивував. І навіть вразив, шокував, вийшовши на естраду як співак. Провокація спрацювала. Шквал відгуків міг збентежити кого завгодно, та не його. Він свідомо будував свою конструкцію. Крок за кроком, ламаючи одне і будуючи інше.
Він зламав щонайменше п’ять стереотипів — стереотипи віку вокалу, фактури, пластики і службових рамок. У шоу-бізнесі «допоплавського» періоду людина у віці, що має досить скромні зовнішні і голосові дані, до того ж функціонер, начальник — навіть у страшному сні не могла з’явитися на естраді. І коли на сцену вийшов чоловік з неаполлонівською фігурою, статично, без особливої мімічної експресії тихо заспівав, він, певна річ, одержав від шанувальників прекрасного за повною програмою!
Але в очікуванні тої жаданої години, коли у Поплавського «прокинеться совість», його недоброзичливці прогавили момент, коли Поплавський перейшов від провокативності до продуктивності.
2. Творець
Ставши співаючим ректором, Михайло Михайлович перевів увагу суспільства на свій вуз. Потрапивши у центр створеної ним самим ситуації загального обговорення, Поплавський розпочав кампанію відродження «кулька» — адже, коли говорили про нього, неминуче говорили і про вуз.
Тут творення і «розкрутка» створюваного йшли пліч-о-пліч.
Нові факультети, спеціальності, гучні імена викладачів робили свою справу. Молодь, навіть столична, заражена «вірусом престижності», змінила своє ставлення до «кулька». Конкурс стрімко зростав. Інститут став університетом, одержав статус національного.
Михайло Михайлович у властивому йому карнавальному стилі зробив із надходження в університет культури і мистецтв справжнє шоу. Масштабна рекламна кампанія давно переросла рамки інформативності і знайшла видовищність.
Чи відбулося б таке стрімке перетворення «кулька» з Попелюшки на принцесу без Поплавського? Впевнений, що ні. Тут Поплавський показав себе майстром творчого ривка.
Результат свідчить сам за себе — сьогодні КНУКіМ — мрія багатьох випускників шкіл.
3. Майстер позитивної енергетики
Співоча кар’єра Михайла Михайловича за ці роки теж дала певні результати. Наприклад, з’ясувалося, що серія кліпів Поплавського не має собі рівних на Україні. Що оснащення його концертів — світло, звук, хореографія — нітрохи не поступається рівневі приїжджих зірок, а багатьох і перевершує. Недоброзичливці заперечують: мовляв, фінансово-організаційні можливості Поплавського не порівняти з можливостями будь-якої нашої зірки!
На це відповім — є люди з найменшими? (найбільшими) можливостями, а от суспільно цінний продукт вони роблять аж ніяк не завжди, не такого розмаху і якості.
А Поплавський не заздрить. Він ні про кого не каже погано. Він енергетично і творчо позитивний. Його принцип цілком пушкінський — почуття добрі лірою будити. Справді, він звертається до щирих тем, де пам’ять про дитинство, матір, город, щастя і нарешті до тієї самої кропиви.
За ці роки у Поплавського устоявся свій глядач і його масив розширюється. Роблячи принципову ставку на українську пісню, Поплавський подає її в дуже сучасному сценічному «гарнірі», в якому зазвичай подається модна попса. Молоді глядачі оцінюють спочатку форму — світло, звук, підтанцівку (все як у крутих!), а потім уже потихеньку — зміст, репертуар. Консервативні глядачі — навпаки. І десь ці групи — традиціоналісти і просунуті —зустрічаються. А «десь» — це все одно «територія Поплавського».
Михайло Михайлович показав, що шоу створювати він уміє. Він азартний і популярний. Він міг би замахнутися ще і на такі проекти, що пролунали б як глобальні акції, може, в легкому, а може, й у «важкому» суспільно політичному жанрі.
А що — адже Поплавський і сам — шоу! І при цьому — українська душа.
Віктор РИБАЧЕНКО, віце-президент Асоціації політичних психологів України.
