Держзамовлення на розумників

У  творах на тему «Як я провів літо» сільські діти зазвичай пишуть про роботу в полі. Якщо раніше вони працювали з виховною метою, то тепер виходити на просапування змушує незадовільний матеріальний стан школи. Спочатку брав сумнів, чи заплатять гроші, але вже нині є впевненість у порядності керівників господарств. Хтось із них перераховує навчальному закладу гроші, інший — ремонтує приміщення або забезпечує продуктами. Із набутими навичками роботи на землі і розвинутим почуттям колективізму діти опанували ще й життєвий урок про те, що загальна середня освіта — це лише декларація, яку держава не поспішає підкріплювати фінансово.

Мар’їнський район на Донеччині — один із таких, що може похвалитися і успіхами учнів, і міцними педагогічними колективами. Навіть тим, що незважаючи на прийняту програму оптимізації навчальних закладів, у районі не закрили жодної школи. Але проблеми в сільських осередках освіти стосуються всіх, навіть кращих у цьому розумінні районів, про що йшлося на «круглому столі», організованому «Голосом України».

Школа в селі — більше, ніж просто школа. Це — центр інтелектуального розвитку, а ще джерело звичайної побутової допомоги, наприклад, старим самотнім людям. Тому скорочення мережі шкіл і дитячих садочків сприймають як проблему соціальну, а не лише фінансову. Тим часом, за підрахунками районної організації профспілки працівників освіти і науки, до 2010 року кількість першокласників скоротиться удвічі.

— Відтак виникає проблема неповного кадрового забезпечення в школі, — каже голова районної організації профспілки Людмила Маврова. — Кількість годин буде різко зменшено, так само і ставки. Тоді що робити? Одному вчителеві викладати всі предмети?

У такому разі сільські діти будуть обмежені в правах отримати повноцінну освіту. Щодо сівачів «розумного, доброго, вічного», то вони виживають за рахунок підсобного господарства. Для прикладу Людмила Маврова навела слова однієї досвідченої вчительки: «Як же мені атестуватися на вищу категорію, коли маю дві корови? Господарство забирає чимало часу». Все-таки однозначно педагог повинен займатися своєю справою.

Директор Дачненської сільської школи Віра Грібанова заступила на посаду п’ять років тому, коли з усього техобладнання заклад мав старенький магнітофон «Весна». Понині із бюджету фінансувалися лише зарплата і комунальні послуги. На усе інше — відрядження, ремонт, нові книжки, комп’ютери — коштів передбачено не було. Віра Грібанова, виходячи з набутого досвіду, бачить такі шляхи додаткового фінансового надходження сільській школі:

— робота школярів на полях господарств-шефів;

— закріплення за школою земельних ділянок, щоб навчальний заклад міг отримувати доходи;

— надання шефської допомоги, зокрема, безплатне виділення транспорту, організація харчування школярів, придбання матеріалів для ремонту, оргтехніки.

Якраз із шефами Дачненській школі пощастило: закладом опікується агроцех № 45 Маріупольського металургійного комбінату імені Ілліча. Потужні можливості великого промислового підприємства дали змогу цього літа в школі розпочати капітальний ремонт, якого не було 150 років.

На думку вчителя-методиста Новоукраїнської загальноосвітньої школи Георгія Бойка, участь у фінансуванні сільської школи великих промислових підприємств — реальний вихід. Однак відносини мають бути максимально прозорі: скажімо, допомогу отримує краща школа, кращий учень.

Між іншим, Георгій Бойко — один із небагатьох чоловіків-учителів на селі, до того ж кваліфікований педагог. Новоукраїнська школа має комп’ютерний клас із виходом у Інтернет, телевізор, відеокамеру, відеомагнітофон. Все це дало змогу подолати певну ізольованість і вчителів, і учнів.

— 80 відсотків професорів — виходці із сільської школи, —зауважує Георгій Володимирович. — То чому маємо орієнтуватися лише на сільськогосподарські чи робітничі професії? Не розумію, як можна скорочувати години на інформатику, фізику, історію. Нехай навантаження на вчителя буде менше, але викладання якісніше. І звичайно, потрібне державне замовлення. Нам буде легше, коли ми знатимемо, кого саме готуємо.

Працелюбність, стриманість, скромність притаманні сільським дітям. Вони, немов живе джерело. Але їм бракує уваги з боку батьків, які з ранку до ночі працюють на роботі або по господарству. На самооцінці хлопців і дівчат з глибинки позначається навіть відсутність благ цивілізації, вважає психолог методичного кабінету районного відділу освіти Олена Голуфтова.

Нині у школі часті конфлікти через майнове розшарування. Порізано дорогий шкіряний плащ однієї з учениць. З’ясувалося, зробила це однокласниця — дівчина красива і здібна, але з бідної родини...

Красномовний випадок стався у Дачненській школі. На випускний вечір усе село сходиться подивитися на дівчат. Так от, цього року сільські тітоньки були шоковані: параду суконь не було! Річ у тім, що у випускному класі дві-три дівчини не могли собі дозволити обновки. Тоді весь клас вирішив виявити солідарність: випускниці вбралися у забуті шкільні форми із мереживними комірцями і білими фартушками. Лише одна одинадцятикласниця ніяково тулилася у сукні за 600 гривень...

Цей благородний вчинок випускників — мабуть, найкраща оцінка вчителеві, котрий, незважаючи на знецінення у суспільстві понять доброти, чесності, співчуття, зумів створити доброзичливу, чуйну атмосферу в учнівському колі.