«Гірнича стихія» забрала життя 36 шахтарів
Як переважно буває, липень продемонстрував властиві тільки цьому місяцеві особливості: розпал відпускного періоду, початок битви за врожай, багатство овочів і фруктів на продуктових ринках, сезонна байдужість суспільства до всього, що відбувається, такий собі напівсонний стан співгромадян, щось на зразок латиноамериканської сієсти, який жодним чином не порушила гонка кандидатів у президентське крісло...
Чорна мітка
Утім, у правдиву історію України, якщо її коли-небудь і буде написано, липень 2004 року увійде як місяць, затаврований чорною міткою. Одним махом у Донбасі «гірнича стихія» забрала життя 36 гірників невеличкого шахтарського містечка Димитрова...
Я не випадково взяв у лапки словосполучення гірнича стихія. Надкатегорійність підземних розробок вугільних шарів Донецького басейну за небезпекою раптових викидів породи, вугілля і газу, які зазвичай супроводжувалися вибухами пилу і метану, відома всім і кожному ще з середини позаминулого століття. З часів початку промислового освоєння природних багатств цього степового краю.
Лапки я, як колишній гірник, застосував тому, що цілком переконаний: нині це поняття має звучати як гірничо-бюрократична стихія. Без будь-яких лапок. І підтвердження того — загибель рятувальників, ліквідаторів аварії на шахті «Краснолиманська»...
У тижневому огляді «Чорна семиденка» (див. «ГУ» № 137) наша газета уже відзначала, що підкреслене самоусунення держави від проблем життєдіяльності приватизованих підприємств, окремо взятих і всіх разом, з метою дотримання священного права недоторканності приватної власності — не більш ніж мантія голого короля. Мантія, котра ніколи і за жодних обставин не прикриє неспроможність нашої виконавчої влади, і не тільки виконавчої, яка досягла критичної позначки, навести і підтримувати елементарний порядок у державі. Створити прозорі і зрозумілі всім правила гри і домагатися неухильного їх дотримання. Причина полягає в тім, що самі представники влади у своїх діях і вчинках не дотримуються жодних норм і правил. Крім одного — особистої вигоди.
«Краснолиманська», як відомо, одна з не багатьох українських шахт, що контролюється приватним капіталом. Створена, як водиться, після аварії урядова комісія, знову ж, як водиться, дійде заздалегідь визначених висновків, переконливо пояснюючи причину вибуху хіба що для необізнаних.
Наша газета звернула увагу на одну деталь: у період галасу навколо трагедії на «Краснолиманській», промайнула інформація про готовність США поставити на цю шахту як гуманітарну допомогу установки для горизонтального буріння. З чого «ГУ» зробила висновок, що тут їх не застосовували. Інакше кажучи, не проводили робіт із убезпечення від раптових ударів гірничої стихії.
Нагадаємо читачам, що таку техніку використовують на надкатегорійних шахтах для попереднього струсу гірничих масивів локальними вибухами з метою розвантажити їх від надлишкового тиску і тим самим запобігти раптовим викидам. Причому технологію цю розробили саме в Донбасі, років сорок тому, а потім її взяли на озброєння вуглекопи всього світу, у тому числі й американські.
Наш висновок побічно підтверджується тим, що вже після публікації Державний комітет з нагляду за охороною праці запровадив до 10 серпня особливий режим організації держнагляду на небезпечних шахтах України.
У чому ж сенс особливого режиму? З’ясовується, він категорично забороняє відступати від чинних норм і правил із забезпечення розрахункової кількості повітря у прохідницьких і очисних вибоях, ефективності дегазації, пилового режиму, вибухобезпеки електроустаткування! Даруйте, добродії, а після 10 серпня як? Можна буде, не провітривши сліпий вибій після відпалу, посилати до нього прохідницькі бригади? Чи відключати систему пиловловлювання? Чи працювати в очисному вибої з контролером, який іскрить? Чи, як на «Краснолиманській», зовсім забути про штучне розвантаження гірничих масивів від надлишкового тиску?
І ще. На нараді в Донецьку, яку терміново провів зі своїми підлеглими глава Держнаглядохоронпраці Сергій Сторчак, зокрема, відзначалося, що на сьогодні є та діє ціла система заходів стосовно ліквідації аварій та їх наслідків.
А чи маємо систему запобігання аварій? Особисто я дуже сумніваюся. Та й як не закрастися сумнівам, якщо останніми роками в центрі столиці падають баштові крани, то тут, то там вибухають парові котли (про військові склади і справи я вже й не кажу), аварії на шахтах забирають одним махом десятки людських життів, горять нафтові свердловини і трубопроводи, паливні склади і т. д., і т. п.
Судячи з усього цього, системи запобігання техногенним катастрофам у нас давно вже немає. Інакше б пан Сторчак не підкреслював, як доблесне досягнення довіреної йому державної структури, ту «обставину, що до останнього випадку на «Краснолиманській» на вугільних копальнях країни 23 робочі місяці минули без трагедій з тяжкими наслідками. Цікаво, що б відповіли на це старші гірники, які пам’ятають часи, коли подібні трагедії якщо і траплялися, то не частіше, ніж раз на десять, а то й більше років?
Щоправда, охорона праці в ті часи головним чином лежала на профспілкових органах і організаціях, а держава здійснювала системний інженерний контроль за регулярним (а не тільки в період спецрежиму) неухильним дотриманням чинних норм і правил на техногенно-небезпечних ділянках суспільного виробництва. У тому числі й у шахтах. І повірте: якщо гірничий інспектор виявляв порушення розробленого ученими паспорта проведення очисних чи прохідницьких робіт (а без таких паспортів не експлуатувалися жодний вибій, жодна ділянка) і проходив мимо, то кримінальну відповідальність за аварії цей чиновник ніс першочергово...
Відповідальна безвідповідальність
Нині словосполучення четверта влада стосовно вітчизняних мас-медіа не більш ніж епітет. Якщо і реагують держоргани, не кажучи вже про приватні структури, на виступ преси з тієї чи іншої проблеми, то винятково через суд. Притягаючи журналістів до відповідальності. За завдавання моральних збитків. А коли літературна братія кричить про наболілі і для всіх очевидні абсурдні принади нашого життя, володарі наших доль її всерйоз не сприймають. Коментуючи повідомлення про початок пусконалагоджувальних робіт під час добудови блоків № 2 Хмельницької та № 4 Рівненської атомних електростанцій, наша газета не раз звертала увагу і Мінпаливенерго, і Кабміну на фактичну неготовність вітчизняної енергосистеми прийняти ці потужності під навантаження і забезпечити їхню безпечну експлуатацію. У відповідь, звичайно, ані звуку.
І от тепер голос нашої газети не звучить самотньо, як волаючий у пустелі: 30 липня безпосередньо до прем’єра з відкритою всьому українському народові і світовій громадськості тривожною інформацією з цього приводу звернувся заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики і ядерної безпеки Андрій Деркач.
Вражає об’ємність послання. Документ спрямований, окрім прем’єра, ще 14 адресатам. У тому числі в МАГАТЕ, президентові ЄБРР Ж. Лемьєру, комісарові Єврокомісії з питань навколишнього природного середовища М. Вальстрем, президентові Європарламенту Ж. Фонтеллесу, генсекові Ради Європи Т. Девісу та багатьом іншим.
Безумовно, знайдуться штатні аналітики, які прокоментують цей крок народного депутата як піарівський хід. Але, як на мене, не в цьому сенс. Адже профільний комітет розглянув питання «Про інформацію Мінпаливенерго щодо готовності електроенергетики України до введення в експлуатацію блоків № 2 ХАЕС і № 4 РАЕС» ще 30 червня!
Тоді на засіданні комітету народні депутати звернули увагу відповідальних представників виконавчої влади на волаючі факти. Заплановані передпускові заходи з Програми модернізації та посилення безпеки нових енергоблоків, не виконуються. Перелік параметрів (вимоги до кількості і стану готовності систем і устаткування до експлуатації блоків Х-2/Р-4), що характеризують окремі стани реакторної установки, недостатній. Відповідно, регламент пусконалагоджувальних робіт не гарантує належної безпеки. Зокрема, перше завантаження реактора блоку Х-2 почалося паливними касетами альтернативної конструкції, і як себе поводитиме активна зона, не знає ніхто. У всякому разі вичерпної інформації з цього приводу на ХАЕС не мають. Утім, як і на Рівненській станції. Як завжди, мало місце нецільове використання фінансових коштів, що також не сприяло досягненню належного рівня безпеки. Одне слово, маємо реальну загрозу того, що НАЕК «Енергоатом» просто не в змозі виконати до наміченого дня запуску нових ядерних блоків весь необхідний перелік робіт і заходів. А розпочинати їх експлуатацію, так би мовити, за тимчасовою схемою — відвертий злочин.
Треба гадати, що на критичні зауваження профільного комітету ВР, зроблені, повторюю, ще місяць тому, реакції не було. Звідси і звернення нардепа до європейської громадськості. Зазначимо, не з власної ініціативи, а за дорученням колег. Можливо, такі кроки допоможуть нам убезпечити країну від техногенних катастроф, що стали вже системою?
