Про воду нашу насущну: джерельну, хлоровану, бюветну та бутильовану

Вода з криниці завжди асоціювалася з поняттям чистоти й цілющості. Така вода, як і джерельна, формується з опадів, що інфільтруються крізь верхній шар порід, перетворюючись із дистильованої дощової води на легко мінералізовану. Втім, зустрічаються криниці з досить жорсткою і мінералізованою водою, якщо зони їх формування насичені відповідними мінералами. Якщо вода криниці чи джерела формується в екологічно чистій зоні (не забрудненій до того ж відходами тваринництва і птахівництва), то можна очікувати її високої якості і позитивного впливу на здоров’я. Проте кринична й джерельна вода надзвичайно чутливі до будь-яких забруднень, що вносяться на поверхню землі в зоні її формування. Нехлюйське ставлення до нафтопродуктів, пестицидів, добрив і отрутохімікатів та й просто, скажімо, великої купи перегною просто неба можуть отруїти воду для сотень мешканців села. Гасло: «Не плюй у криницю!» — актуальне сьогодні як у прямому, так і в переносному сенсі. Фахівці наполягають, щоб навколо чистих джерел питної води суворо дотримувалися санітарних охоронних зон, які оберігають чистоту джерел.

Cлід зупинити свій вибір на підземній воді з помірною загальною мінералізацією, у якій в достатній кількості наявні основні біогенні елементи, такі як магній, кальцій, калій, йод, фтор, цинк, селен, а також важливі для здоров’я мікроелементи. І ті джерела й криниці, що мають добру репутацію в народі завдяки визнаному цілющому впливу, формуються шляхом інфільтрації дощової води, відносно коротшим, аніж формування підземних вод глибшого залягання. Але розмаїття порід на шляху такої води сприятливе для формування її унікальних властивостей. Чисті джерела, надані нам Божою милістю, мусимо оберігати громадою. Таких джерел збереглося ще чимало, багато з тих, що забруднені, здатні до відновлення та самовідновлення. Джерела й криниці майже скрізь на селі забруднені нітратами, які можна і треба видаляти з води сучасними методами очищення колективного користування.

У школах США навчають дітей: коли нестерпно хочеться пити, а джерело води невідоме, перевагу слід віддавати воді хлорованій, як гарантовано знезараженій під час її виробництва на водогінних станціях.

Нинішня хлорофобія, що виникла як природна реакція населення на новітню інформацію про шкідливий вплив на здоров’я хлорпохідних органічних сполук, які утворюються під час хлоруванні питної води річкового та озерного походження, на жаль, визначила неприйняття хлору як такого взагалі. Хлору, цьому шляхетному рятівникові сотень мільйонів життів людей, завдано несправедливої образи. Тим часом хлорування води, вільної від органічних сполук, які можуть стати основою для утворення хлорорганічних забруднень, тобто переважно води підземної або достатньо очищеної, — дуже надійний і безпечний засіб її знезараження. Ризик виникнення таких грізних інфекційних захворювань, як холера, дизентерія, гепатит тощо, незрівнянно вищий за шкоду для здоров’я навіть за найгіршого варіанту хлорування водопровідної води. До того ж негативних наслідків для здоров’я можна очікувати після багатьох років постійного вживання лише хлорованої водопровідної, та ще й виробленої з поверхневих джерел водопостачання (рівнинних річок та озер, водозабір яких формується у торф’яних болотах). Виробники нашої водопровідної води знають, що Дніпро і Десна народжуються саме в таких болотах Полісся, і вони аж ніяк не байдужі до цієї актуальної проблеми і роблять багато для поліпшення якості води. Найперше — це поліпшення якості води перед хлоруванням, впровадження нових технологічних схем, альтернативне хлоруванню озонування тощо. А от столичні фахівці впровадили на обох водогінних станціях технологію амонізації води разом із хлоруванням, що значно зменшило утворення хлорпохідних сполук. І зроблено це в неймовірно важкі для комунальної галузі роки.

А в цей час наука довела до рівня впровадження цікаві альтернативні хлоруванню технології знезараження, такі як водорозчинні біоцидні полімери або, як на мене, найперспективнішу — електрохімічне одержання у діафрагмових електролізерах так званого аноліту нейтрального (згадайте домашні досліди з «живою» та «мертвою» водою) — достеменно мертвої для мікроорганізмів знезараженої води.

Автор цих рядків та його родина п’ють переважно підземну воду вже років із п’ятнадцять... Така можливість існує в столиці досить давно. Річ у тім, що Київводоканал облаштував ще у вісімдесятих на території міста до двох десятків бюветів на основі власних діючих у системі водопостачання артезіанських свердловин. Нині кияни можуть законно пишатися обраною ними владою, принаймні за створення альтернативної системи безплатного забезпечення населення якісною питною водою. Для цього за останні роки в місті побудовано у 20 разів більше бюветних комплексів, ніж було 20 років тому.

А особисто я пишаюся тим, що ЗАТ «Шведсько-українська група» споруджувала 75 бюветів (із них 50 — «під ключ», починаючи з облаштування свердловини).

Бюветний комплекс — досить складна й дорога інженерна система, котра об’єднує артезіанську свердловину глибокого залягання (Синоманського або Юрського відкладень), автоматичну систему подачі води до водорозбірних колонок, систему водовідведення та власне павільйон бювету. Все це мусить автономно й безвідмовно працювати 24 години на добу і не промерзати в люті морози. Чисті підземні води глибокого залягання піднімаються в районі столиці найближче до поверхні землі. Цим, до речі, зловживають власники багатьох «крутих» котеджів, спокушаючись на дуже привабливі за ціною пропозиції недобросовісних бурильників. Врешті, порозкошувавши кришталево-чистою водою певний час, багаті «шаровики» починають відчувати погіршення якості води, котра з часом набуває ознак забруднених і погано захищених верхніх водоносних горизонтів. Свердловини, виконані за спрощеною так званою технологією   «однієї фільтрової труби», стають локальними пунктами перетоку вищих забруднених вод у нижні, чисті. Безконтрольність і безкарність порушників екологічного законодавства роблять свою чорну справу, забруднюючи безцінний скарб, який, до речі, формується від 100 до 300 років. Отож, насолоджуючись ковтком бюветної водички, читачу, уяви собі, що краплі дощу, які колись її народили, могли бачити останній раз сонце багато-багато років тому. І, можливо, краплі рясного дощу впали поряд із дубом, під кроною якого укривався від негоди геній добра Тарас Шевченко або бентежний мислитель Григорій Сковорода. Замисліться над тим, що надра напувають нас водою, яка, можливо, ще ніколи не знала наруги від науково-технічної революції, від людини розумної. Для більшості столичних мешканців проблема якісної питної води нині вирішується прогулянкою до найближчого бювету. При цьому дехто зі столичних гурманів вже й вередує, висловлюючи сумнів у якості бюветної води через наявність подекуди у неї легкого запаху сірководню або, у деяких випадках, легкого відчуття наявності у воді заліза. Декому дошкуляє підвищений накип на стінках чайника.

Хочу запевнити читачів: побоювання безпідставні. Адже окремі випадки запаху сірководню у щойно набраній із колонки води пов’язані з природною хімічною причиною його утворення в надрах у допустимих кількостях. При контакті води з повітрям сірководень швидко вивітрюється. А залізо, котре іноді відчувається лише у свіжонабраній воді, після контакту з киснем повітря окислюється, перетворюючись на водонерозчинний гідрооксид, частинки якого осідають на стінках і дні тари.

Дещо про тару: фахівці-гігієністи дають високу оцінку сучасним полімерним матеріалам, з яких виробляється тара для питної води. Звичайно ж, користуючись нею, слід ретельно дотримуватися правил особистої гігієни — не завадить мити з милом руки, вирушаючи до бювету. Ніколи не залишайте порожню тару без кришечки. У заповнених пляшок та банок кришечки мусять бути щільно закручені. Це гарантуватиме від потрапляння мікроорганізмів з частинками пилу з повітря. В новій тарі вода має привабливий кришталевий вид. З часом, від карбонатних та гідрооксидних відкладень тара тьмяніє та жовтіє. Зберігайте воду тільки у світлій, прозорій тарі. Нехай втрата естетичного вигляду стане для вас сигналом поміняти пляшки. Щодо накипу у чайниках, то його утворення є результатом термічного пом’якшення води, завдяки чому її споживчі властивості тільки поліпшуються.

Бутильовану воду виробляють, як правило, з найкращих підземних джерел або гірських льодовиків. На жаль, в Україні досі не затверджено держстандарт на бутильовану питну воду, що залишає відкритими надто широкі ворота для цього виду життєво важливої продукції діючими Санітарними правилами і нормами, які регламентують показники якості води питно-господарського призначення. Варто було б узяти за основу держстандарт Російської Федерації на бутильовану воду, а ще краще — проект цього документу, де пропонувалося розділити воду на чотири категорії якості (в чинному — лише дві). От тоді, як то кажуть, все буде розкладено по поличках і покупець знатиме, за що він власне платить гроші (у випадку з деякими імпортними зразками — чималі).

І раніше, і нині дозвіл на виробництво бутильованої води дають відповідні органи Міністерства охорони здоров’я лише за умови відповідності показників її якості вимогам держстандарту на питну воду. Закон вимагає періодичного підтвердження якості такої води. Якщо вода не фальшована, інформація на її етикетці відповідає дійсності. Але спокуса одержати небачені в цивілізованому світі надприбутки від реалізації фальшованої води (як і алкогольних напоїв) спонукає зловмисників до активних дій. Щодо обсягу підробок існують різні оцінки, але споживчий досвід свідчить, що одна й та само бутильована вода, придбана в різних місцях і в різний час, може дуже різнитися за смаковими показниками. Можна лише припускати обсяги тіньових «водних» доходів, але їх, мабуть, вистачає, щоб нейтралізовувати заходи проти виробників фальшованої бутильованої води. Натомість легальні виробники чомусь практично не вдосконалюють засоби захисту напоїв від підробок. Імовірність придбання фальшованої води зменшується у великих торговельних центрах, де постачання здебільшого організовано від виробника.

Серйозні, сумлінні виробники дбають про поліпшення якості води навіть із чистих джерел глибокого залягання. Фахівці ЗАТ «SU Group», наприклад, брали участь у вдосконаленні технологій водообробки таких авторитетних ветеранів ринку, як «Цілюща», «Еталон», «Ордана». Серед нових зразків бутильованої води можу відзначити найкращі марки з тих, що, як то кажуть, проходили через мої руки. Це, наприклад, торгова марка «Новел». Газована питна вода гідрокарбонатного типу має приємний смак та легку мінералізацію, добре вгамовує спрагу. Солодка вода «Кактус плюс лимон» від «Новел» вигідно відрізняється помірним вмістом цукру та ароматизаторів, але популярніший чомусь «Апельсин», більш солодкий і насичений апельсиновим смаком. Натомість гідрокарбонатно-натрієва вода марки «Роси Полтавщини» (виробник ТОВ «Первоцвіт»), завдяки незвичайному співвідношенню слабкої жорсткості та підвищеної лужності має чудові смакові якості. А солодкі води забезпечуються вдалою рецептурою, складеною з високоякісних австрійських інгредієнтів. Ефект від їх використання посилюється сприятливим хімічним складом води, яка, втім, і в чистому вигляді має помітну смакову «родзинку». Але головне, що ця природна вода має оптимальний вміст важливого біогенного елементу — фтору, котрий запобігає розвитку карієсу. Подекуди в світі для профілактики цього захворювання зубів фторують водопроводну воду, але відомо, що як фтор, так і інший дуже важливий біогенний елемент йод, засвоюються організмом краще на фоні різноманітних мікроелементів, на які багаті саме води підземного походження. До честі фахівців ТОВ «Первоцвіт», попри певні труднощі становлення, задля поліпшення якості питної води було застосовано її доочищення на активованому вугіллі, а стерильність гарантується озонуванням. А базою солодких вод марки «Первоцвіт» є вода мембранної зворотньоосмотичної очистки, до якої додатково дозуються біогенні елементи кальцій та магній.

А загалом не зайвою буде порада: уникати незнайомих марок бутильованих вод, доки не матимете достовірної інформації про їх якість, а поготів тих, які реалізуються за напрочуд низькими цінами.