Останнім часом дедалі частіше на базарах та дрібних торгових точках міста можна почути нарікання на те, що кудись щезла паперова гривня. Її замінила схожа на п’ятдесят копійок металева. «Це вже наче й не гроші, — нарікає бабуся з насінням, — поки роздивишся, що дали, покупець вже й пішов». Офіційний мотив такої декупюризації — економія коштів. Бо, як зазначили ініціатори, зношення паперових грошей, особливо дрібних, має високу інтенсивність. Воно, з одного боку, і так. Проте в цьому випадку мудрі ініціатори не врахували низки негативних наслідків «металізації» гривні.
Можна довго загинати пальці на руках, перераховуючи мінуси такого прожекту. На поверхні лежать кілька очевидних. По-перше, низький рівень інфляції, який сьогодні спостерігається у нашій країні, призводить до накопичення грошової маси на руках у населення. Більшість наших співгромадян не має рахунків у швейцарських банках. Як показує практика, для цих людей ефективним засобом накопичення є монети найбільшого номіналу, тобто нові, одногривневі. Отже, металева гривня скоріше потрапляє до приватних скарбничок населення, а не на ринок. Сьогодні в багатьох регіонах України гроші номіналом одна гривня вже перетворилися на раритет.
По-друге, якщо згадати історію, перехід на паперові купюри відбувся заради зручності проведення грошових операцій. Бо незручно було як гаманцем користуватися возом. Можливо, для осіб, котрі оперують однією гривнею лише як поняттям, цієї проблеми й не існує, та для переважної більшості населення гривня — одна з основних розрахункових одиниць. Унаслідок металізації грошової маси гаманці наших співгромадян стали важчими, проте, на жаль, лише в прямому розумінні. Металізація зробила цей номінал незручним і недієвим засобом розрахунків та транспортування. І не дивно, що громадяни ховають його до своїх «кицьок» та «поросят». А для вітчизняної економіки результат один — дефіцит дрібних купюр.
По-третє, символічно політика декупюризації видається переведенням номіналу одна гривня в розряд дрібних, копійкових. Результат — очікування інфляції населенням та зменшення його кредиторської довіри до вітчизняних банків. Одна гривня тепер дедалі частіше громадянами та особливо гостями нашої країни сприймається як дрібна монета.
Отак, здавалося б, незначний крок спричинив низку істотних негативних наслідків, серед яких і зниження інтенсивності торговельних стосунків, і інфляційні очікування, які навряд чи можна назвати позитивними для економіки країни.
То де тут, вибачте, панове ініціатори, економія? На тлі заміни всіх номіналів економія на заміні зношених одногривневих купюр здається як мінімум смішною. Чи, як водиться, пляшку на раз, а сірник на чотири?