На анонімки закон дозволяє не реагувати. Тим приємніше одержувати листа про те, що начальство зі шкури пнеться, домагаючись від редакції імені автора опублікованої скарги, прагнучи знайти і покарати кривдника. Це, за бажання, не так уже й важко зробити. А поготів правоохоронним органам. Інша справа, вони часто не поспішають відновлювати справедливість, знаючи навіть де, що, коли і з ким трапилося, кому потрібна допомога.
Приклад із донецькою міліцією — виняток, який підтверджує правило. Відразу після публікації статті «Це вам не хихоньки-хахоньки» з обласного УВС зателефонували двоє працівників і попросили розкрити інкогніто Ніни Казаревич (справжнє ім’я ми засекретили з етичних і не тільки міркувань. — Авт.), автора скарги на стражів порядку. Вони, вочевидь знущаючись із жінки, вигадували цинічні відмовки своєї бездіяльності стосовно її колишнього благовірного, який злісно ухиляється від сплати аліментів.
З управління внутрішніх справ наполегливо просили (усно, а потім письмово) повідомити адресу автора листа.
Поки редакція готувала відповідь на запит, зв’язувалася з Казаревич (важливо було знати, чи хоче вона розкриватися, чи не боїться помсти колишнього чоловіка і його матусі), правоохоронці не спали. І навіть не дрімали. По своїх каналах оперативно вичислили П. І. Б. нашої читачки та її адресу. Незабаром прокуратура повідомила їй: незаконна міліцейська постанова про відмову в порушенні проти Г. кримінальної справи скасовано. Її порушено за ст. 164 ч. 2 КК України.
Анонімка, опублікована в «Голосі України», «вистрілила» конкретним результатом.
Але не будемо поспішати з висновками і ставити крапку...
