Ніколи не роби того, про що тебе не просять. У справедливості цієї філософської аксіоми ми переконалися, взявши під свою журналістську опіку бомжа бабу Люду. Місцем її багаторічної дислокації був двір по вулиці Василенка. Жила в ньому жінка кілька років, узимку перебиралася в парадне. Пенсію одержувала на пошті, пила і, схоже, горя не знала громадянка Горєва Людмила Миколаївна (прізвище справжнє, чи не воно й визначило долю жінки. — Авт.), поки не з’явилися ми, жалісливі журналісти, що прагнуть соціальної справедливості. Забігаючи наперед, скажу, що зіпсували ми привільне бомжацьке життя бабі Люді, і вдарилася вона в мандри рідним районом. Повторно завітавши на її подвір’я, «вдома» ми Горєву не застали, та й «домівка» її — старий диван і ганчір’я — викинули на смітник. Немає дому, нема й людини.
Щоправда, свою квартиру з пропискою Людмила Миколаївна втратила давно. Як свідчать пояснювальні управління соцзахисту столичної міськадміністрації, «за власною згодою».
Зізнаємося, побачивши вперше бабусю, що відпочивала з котами на диванчику на подвір’ї, ми перейнялися до неї співчуттям. Його ще підсилило оповідання перехожого (за його словами, мешканця сусіднього будинку), який розповів про нелегке життя Горєвої. Мовляв, вона опинилася на вулиці з милості племінника, який нагнав її з квартири. За характеристикою, що її дав перехожий бабі Люді, ми уявляли її жінкою лагідною, тихою і нещасливою. І ми стали на захист бездомної, зажадавши відповіді від органів, у компетенції яких піклуватися про таку категорію громадян.
Першим редакція отримала листа із Головного управління соціального захисту населення Київської міськадміністрації за підписом його начальника С. Бичкова. У ньому було сказано:
«Горєва Людмила Миколаївна, 1933 року народження, пенсіонерка за віком, одержує пенсію в розмірі 168 грн., самотня. До 1996 року проживала за адресою: бульвар І. Лепсе, 21 в, кв. 38, яку продала за дорученням за власною згодою. Оскільки вживала алкоголь, нового житла не придбала і, таким чином, втратила власне житло. Протягом тривалого часу проживала разом зі старою сестрою, після смерті сестри опинилася на вулиці. Протягом багатьох років вживає алкоголь, загубила всі документи, в тому числі паспорт. 27 травня 2004 року (це вже після публікації в «ГУ». — Авт.) була госпіталізована на стаціонарне лікування в міську клінічну лікарню № 6, але вранці 28 травня втекла з лікарні і повернулася на подвір’я будинку № 6 по вул. Василенка, де до цього перебувала, бо має схильність до бродяжницького способу життя і зловживання алкоголем.
Від запропонованого поселення в установу системи соціального захисту відмовилася».
Незабаром після першого листа із Солом’янської райдержадміністрації прийшов другий, за підписом її голови Івана Сидорова. У ньому значилося: «Весь свій час вона (Горєва. — Авт.) проводить у колі схильних до зловживання алкоголем, від поселення в притулок для осіб без певного місця проживання категорично відмовляється, про що свідчить її письмове пояснення начальнику Солом’янського РУГУ МВС у м. Києві...»
І далі:
«З Головним управлінням соціального захисту населення м. Києва було досягнуто домовленості про направлення Горєвої Л. М. до жіночого притулку, але активні дії з вирішення її подальшої долі не викликали позитивної реакції, і вона мігрує районом, підтверджуючи свою схильність до бродяжницького способу життя».
Непорядок, подумали ми, і знову вирушили з повторним візитом у гості до баби Люди дізнатися, що в словах місцевих чиновників правда, а що...
На жаль, Горєвої на місці не було. Ми почали розпитувати про неї в бабусь, які продають на розі картоплю, в сусідньому магазині, на пошті, на приймальному пункті вторсировини. І з’ясували, що бомж Людмила Миколаївна вдарилася в мандри... районом. Бігає, мовляв, баба Люда від дільничного, котрий зобов’язаний відправити її у відповідні соціальні установи опіки.
Прибиральниця із сусіднього магазину тітка Тала (Тетяна Зеленська) повідала нам свою історію про бідолашну «дворову» пенсіонерку:
Купувала Люді продукти і видавала пенсію частинами, продуктовою пайкою. Всю пенсію в руки їй не давала — проп’є. Шкода було. Мешканці скаржаться на неохайність Горєвої. Ремствувала на це і прибиральниця. Мовляв, роздягнеться догола і воші на собі б’є. Чи оправляється попід вікнами. А навколо діти — кому це сподобається. А взимку її з парадного виганяли, фарбою навіть обливали, щоб забиралася. Мовляв, іди до себе на подвір’я, а вона ну ніяк.
Запитую, чого з лікарні втекла і до притулку не йдеш, там же годують і чисто, а вона: не подобається, мовляв, мені — там сто грамів не наливають.
Тітка Тала виклала версію того, як баба Люда втратила дах над головою. Чесно кажучи, це типова схема, за якою квартирні аферисти відбирають квартири у самотніх і питущих людей. Горєва, за словами Тали, чи не за пляшку підписала доручення на свою квартиру.
Страшну історію родини Горєвих розповіла наша співрозмовниця. Начебто усі п’ють. На цьому ґрунті один із племінників убив сестру Горєвої і тепер за це відбуває строк. А другий племінник тітку прогнав за те, що вона нібито стала потихеньку речі продавати з квартири.
— Дільничний до нас узагалі добре ставиться. Але від нього теж вимагають. Він спочатку до баби Люди по-доброму, а тоді бачить, що вона так нахабно поводиться, то він уже до неї суворо. А вона від нього тікає.
Ще одне питання в історії безпритульної Людмили Горєвої не давало спокою. Як ото бомж без документів може одержувати пенсію? З ним ми звернулися до місцевого поштового відділення і почули у відповідь:
— Та ми її давно знаємо. Вона багато років мешкає в нашому районі.
З пояснювальної пенсіонерки бомжа Горєвої на ім’я начальника Солом’янського ГУМВС України в Києві, полковника міліції Коровенка О. М.
«По суті поставлених питань пояснюю, що я раніше мешкала по бульв. І. Лепсе 21 в, кв.38, але потім переїхала до своєї сестри (адреси не пам’ятаю), а квартиру віддала своєму племінникові. Тепер не маю місця, де жити, бо сестра вмерла, а племінник мене з квартири вигнав. Мені ніде стало жити і ночую біля магазину по вулиці Василенка, 6. Мене мешканці району разом з дирекцією магазину відправляли кілька разів до притулку, але мені там не подобається, відтіля тікаю. Востаннє у притулку була восени, адреси не пам’ятаю, знаю, що десь у Новобіличах. Я на пошті одержую пенсію, за яку я постійно вживаю спиртні напої і купую собі поїсти. Мені часто пропонують притулок, але я не погоджуюся. Жодних документів не маю. Мені чотири рази видавали паспорт, який я раз у раз гублю».
Коментар юриста
Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України. Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» свободу пересування, а також вільний вибір місця проживання може бути обмежено щодо: осіб, до яких відповідно до процесуального законодавства застосовано запобіжні заходи, пов’язані з обмеженням або позбавленням волі; осіб, які за вироком суду відбувають покарання у вигляді позбавлення або обмеження волі; осіб, які згідно із законодавством перебувають під адміністративним наглядом; осіб, які згідно із законодавством про інфекційні захворювання та психіатричну допомогу підлягають примусовій госпіталізації та лікуванню та ін.
Отже, якщо особа не належить до жодної із зазначених вище категорій, то її ніхто насильно не може помістити і тримати у притулку для осіб, які не мають постійного місця проживання.
Юлія ХОМЕНКО.
Від редакції:«Баба Люда» викристалізувала кілька проблем.
Перша: конфлікт інтересів. З одного боку, бомж має право нищити своє життя в обраний ним спосіб. З другого — цей його потяг до свободи аж ніяк не повинен порушувати права співгромадян. Оскільки постійне зіткнення з такими людьми в під’їзді великого задоволення не дає, а коли ще й під вікнами «нужду справляє», то й поготів.
Друга: хто, зрештою, має опікуватися безпритульними? Які права і обов’язки повинні мати опікуни?
Третя: увесь комплекс проблем, названих вище та інших, має бути врегульовано законодавчо.
