Нижче йтиметься не лише про Фонд державного майна України (ФДМУ), з чиєї ласки розпочалася ця невесела історія, а й про Регіональне відділення Фонду державного майна України (РВФДМУ) по місту Києву, котрі, як стверджують представники «Київрічпорту», «допомагають» його колективу залишитися без причалів, а отже — і без роботи, а Подільському району — без надійного платника податків. Але про все по порядку.

Порт без причалів, як аеродром без злітної смуги

Київський річковий порт за свою більш як столітню історію завжди мав землю і акваторію, на якій розташовані складські приміщення, навантажувально-розвантажувальні механізми, а також причальні гідроспоруди, призначені для прийому, обробки та відправлення суден. На причалах нині розміщено 18 портальних та 12 плавкранів, понад 50 судноплавних засобів (пасажирські, вантажні, буксирні та самохідні), що належать порту. Все це господарство є єдиним технологічним і навіть стратегічним комплексом, на який покладено виконання виробничих і державних завдань.

Порт зобов’язаний передовсім забезпечувати безпеку руху, необхідну стоянку та обробку суден, приймати від них забруднені води, підтримувати зазначені глибини акваторії. А згідно із Законом України «Про аварійно-рятувальні служби», постановами Кабміну та розпорядженням голови КМДА в порту створено відповідну службу, яка має надавати вчасну допомогу потерпілим суднам, ліквідовувати наслідки техногенного й природного характеру на водних об’єктах державного рівня в зоні його відповідальності, що простягається від Канівської до Київської ГЕС.

Коло обов’язків, як бачимо, чимале. Але як їх виконувати, якщо відібрати в портовиків причали? Однак усе йде до того, щоб позбавити ВАТ «Київський річковий порт» цих життєво необхідних об’єктів, що рівнозначно, як кажуть виробничники, ліквідації порту. Регіональне відділення ФДМУ передало всі пасажирські біля річкового вокзалу та половину вантажних причалів району генеральних вантажів, котрі перебувають на балансі порту, в оренду нещодавно створеному ЗАТ «Волзько-Дніпровська судноплавна компанія», не провівши, стверджують портовики, навіть належного конкурсу. Адже в законі сказано, що майно за погодженням усіх зацікавлених сторін передається в користування насамперед тій організації, на балансі якої воно перебуває.

— Мені важко зрозуміти, чим керувалися чиновники, приймаючи таке рішення, — каже голова правління ВАТ «Київський річковий порт» Георгій Душник. — Адже вони, як ніхто інший, мають дбати про ефективне використання державного майна. А що виходить на ділі? Нашим суднам, серед яких 14 пасажирських, швартуватися нема де. А що робити колективу із семисот осіб після цього? Невже чиновники з Регіонального відділення ФДМУ не знають, що в світі немає портів без причалів? Таке вчинити — все одно, що аеропорт позбавити злітної смуги...

Агов, держмайно! Де ти?

...Розподіл майна столичного річкового порту, а точніше — «розтягування» його, розпочався з приходом так званої приватизації. ВАТ «Київський річковий порт» створили в процесі приватизації державного підприємства з такою cамою назвою на підставі наказу ФДМУ від 15 січня 1993 року за № 25. Частина майна — портові гідротехнічні споруди — до статутного фонду товариства не увійшли, проте залишилися в нього на балансі; воно зобов’язане їх і доглядати та належним чином утримувати, як записано в статуті під час створення ВАТ. У першій редакції статуту, затвердженого ФДМУ, зокрема, було зазначено, що «Портові гідротехнічні споруди визначаються в балансі Товариства згідно з їх вартістю на умовах довгострокової оренди». Останнє варто запам’ятати, оскільки згодом високопосадовці з Фонду держмайна України та його Регіонального відділення не тільки почали начебто не помічати отієї «довгострокової оренди», а й узагалі намагаються якнайдалі відсунути від причалів портовиків.

Процеси приватизації у нас ніколи не припиняються. Вони, немов вулкани на Камчатці, то дрімають, то з новою силою вибухають. Особливо з приходом нових керівників до владних кабінетів або виборчих кампаній. Шість років тому після розпоряджень Кабміну України і КМДА до сфери впливу столичної держадміністрації віднесли майно акціонерної судноплавної компанії (АСК) «Укррічфлот», яке не увійшло до її статутного фонду, і передали новоствореній комунальній судноплавній компанії (КСК) «Київ» (грудень 1999 року): сім пасажирських суден великої водотоннажності, чотири вантажні та сім швидкісних на підводних крилах, залишкова вартість яких сягала десятків мільйонів гривень. (Очолив її пан М., який до цього був головою правління, президентом ВАТ «Київський річковий порт».)

Доля більшості цих суден сумна: чотири вантажні судна, приміром, плавають на Чорному і Середземному морях; сім суден великої водотоннажності теж невідомо на якого дядька працюють: чотири з них передано російським підприємцям у бербоут-чартер (прапор і екіпаж російські), два інші — у бербоут-чартер вітчизняному підприємству; із семи швидкісних суден на підводних крилах у навігацію минулого і нинішнього років у Києві спорядили лише одне, яке, до речі, порт обслуговує безплатно. Решту суден довели до такого технічного стану, що вони підлягають списанню в металобрухт. Це не тільки призвело до зменшення робочих місць, а й завдало значних збитків державі.

Згадане майно — державне і за належного його використання поповнювало б державну казну. Але, як нині кажуть, не діждетеся. КСК «Київ» так дохазяйнувалася, що їй, яка тонула на тихих дніпровських водах, довелоя спішно кидати рятувального круга. Ним стала, на думку портовиків, створена Фондом держмайна України ЗАТ «Волзько-Дніпровська судноплавна компанія», якій і передали вищезгадане майно. Керівником цієї компанії, до речі, став той самий пан М. Нове ЗАТ, кажуть портовики, створили для того, щоб приховати всі метаморфози з використання переданого КСК «Київ» держмайна. Його подальшу долю ви вже знаєте.

Завалив одну справу — починай нову!

У цій невеселій картині розтягування держмайна цікаво розглянути період діяльності ВАТ «Київський річковий порт», коли його ще очолював згаданий пан М. перед тим, як залишити портовиків і пересісти в крісло керівника КСК «Київ». На початку 2000 року, наприклад, товариство опинилося на грані катастрофи: дев’ять місяців працівникам не виплачували заробітну плату (а це майже 1,5 млн. грн.), борги до бюджету становили 0,5 млн. грн., загальних боргів назбиралося на 3,5 млн. грн., а за 1999 рік керівництво столичного порту лишило після себе збитків на 5,5 млн. грн. Це тоді, коли тодішнє керівництво порту здавало в оренду з дозволу ФДМ усе, що могло, зокрема і причали.

Із приходом до керівництва ВАТ «Київський річковий порт» нової команди на чолі з Георгієм Душником справи поліпшилися. За короткий час вдалося не лише погасити борги із заробітної плати, а й підняти середній рівень її з 218 до 631 гривні, налагодити роботу необхідних елементів інфраструктури підприємства, впровадити нові напрями діяльності. Підприємство не лише ліквідувало «хвости» своїх попередників, а й почало працювати з прибутком. За минулий рік, наприклад, пасажирооборот Київського річкового порту різко зріс і сягнув 270 тис. осіб, а доходи становили понад 16 млн. грн. Вдалося навіть повернути до Києва чотири одиниці плавзасобів вартістю 1 млн. доларів, відправлені попередниками в іноземні структури за кордон. Забезпечивши працею майже 700 виробничників, порт нині є одним з найбільших платників податків до бюджету: лише за минулий рік до бюджетів усіх рівнів сплачено 3 млн. 100 тис. грн. За обсягами вантажообороту та пасажирських перевезень порт посідає одне з перших місць у країні серед річкових портів.

Саме з цього часу, коли колектив порту почав міцно ставати на ноги, й розпочинається новий етап боротьби за причали. Комусь, видно, не до вподоби економічне зростання порту, бо очікували на його швидке банкрутство (це, по суті, й зробили до приходу нової команди), після чого — продаж для «потрібних» людей. Щоб задавити й поставити на коліна прибуткове підприємство, і почалася катавасія з причалами. Розрахунок простий: відібравши в порту більшість пасажирських і вантажних причалів, його позбавляють звичної праці, що рівнозначно ліквідації. Роблять усе для того, щоб короля лишити, як у тій казці, голим.

Заради справедливості варто сказати, що колектив разом з керівництвом виявилися не з тих, хто здається без бою. Починаючи з 2000 року вони наполегливо добиваються отієї «довгострокової оренди» причалів. І їм є на кого рівнятися, оскільки маємо позитивний досвід ефективного використання згаданого державного майна у ВАТ «Дніпропетровський річковий порт», ВАТ «Запорізький річковий порт» та ВАТ «Миколаївський річковий порт». Крім того, Закон України «Про оренду державного і комунального майна», кажуть портовики, теж на їхньому боці. Спершу портовики надсилали листи-прохання чиновникам ФДМУ (показують ксерокопії усіх листів). Але після одержання чергових офіційних відписок із держустанов почали надсилати листи найвищим посадовцям країни, однак знову все поверталося туди, звідки й розпочиналося: до ФДМУ та його регіонального відділення.

Не листи, а бальзам на рану

У листах, зокрема, до голови Фонду держмайна України Михайла Чечетова, начальника Регіонального відділення ФДМУ по місту Києву Владислава Збуржинського колектив столичного річпорту, його керівники і асоціація портів України не раз прохали підійти до болючого для річпорту питання по-державному і передати йому в оренду майно, що не ввійшло до статутного фонду, але перебуває в нього на балансі, оскільки від цього виграють усі — і колектив, і держава. Відповідь завжди була майже однакова: ми, мовляв, також за те, щоб найефективніше використовувати держмайно.

Ось як пише, приміром, у листі від 27 квітня цього року на ім’я заступника голови правління товариства Віктора Смокталя заступник голови ФДМУ Сергій Лазаренко: «Фонд державного майна України зацікавлений у прискоренні комплексного вирішення питання стосовно використання всього державного майна, яке в процесі приватизації не увійшло до статутного фонду товариства та перебуває на його балансі, і в прийнятті такого рішення, яке сприяло б підвищенню ефективності його використання, покращенню роботи товариства та надходженню коштів до державного бюджету». Що з цього приводу сказати? Не відповідь, а суцільне вболівання Сергія Жоржовича за найефективніше використання нашого спільного держмайна! Ну хоч сльозу пускай. А на ділі? Відповідь, як то кажуть, зверху лежить: Регіональне відділення ФДМУ, яке підпорядковане останньому, майже за два тижні до цього без жодного конкурсу віддало держмайно в оренду щойно створеному російсько-українському ЗАТ, яке, кажуть портовики, не має тут ні суден, ні механізмів.

Листування з державними чиновниками з цього приводу, яке триває чотири роки, вийшло на фінішну пряму. Було сподівання, коли ФДМУ торік у грудні повідомив портовиків, що питання передачі причалів у довгострокову оренду розглядає Міжвідомча комісія, і його буде вирішено на урядовому рівні. Але, на жаль, цю комісію не вдалося знайти, а 14 квітня цього року порт отримав листа від Регіонального відділення ФДМУ по Києву, після якого ці надії розсіялися, мов уранішній туман: у ньому йшлося про те, що між згаданим відділенням і ЗАТ «Волзько-Дніпровська судноплавна компанія» укладено договір оренди нерухомого майна, яке перебуває на балансі київських портовиків. А це, всього-на-всього, пасажирські причали №№10—14 річкового вокзалу довжиною 245 метрів і вантажні — довжиною 200 метрів.

— Колектив столичного порту з більш як столітньою історією, який нині рентабельно працює і вносить чималі кошти до державного бюджету,— зауважив заступник голови правління цього відкритого акціонерного товариства, капітан порту Віктор Смокталь, — не може змиритися з тим, щоб його позбавляли роботи і знову вели підприємство до банкрутства. Ми захищатимемо свої права всіма доступними і законними засобами...

Може постати запитання: а чи не пов’язана передача причалів в оренду іншим з тим, що столичні портовики розучилися дбайливо їх доглядати, здійснювати технічне обслуговування, як належить балансоутримувачам споруд, від чого держава зазнає збитків? Якраз навпаки —доглядають так, що держава має прибутки. Про це ми знаємо з наведених вище цифр і фактів. Крім того, порт перевіряли з приводу цього і зауважень не було, про що свідчать відповідні акти про умови зберігання та стану майна.