Цьогорічні жнива, котрі радують селян щедрими намолотами, для мешканців Павлоградського району є своєрідним моментом істини.
Цей район не оминули неоднозначні й суперечливі процеси, котрі добряче попсували людям нерви, спокій та благополуччя. Тут відбувалися чи не найдраматичніші перипетії, якщо пригадати справжнісіньку бійню у В’язівках та втечу від правоохоронців невідомо куди попереднього голови райдержадміністрації. Або те, що сталося з колись знаменитим на всю Україну колгоспом-гігантом ім. ХХІІ партз’їзду. Розпався він аж на 28 дрібних агроформувань і 37 особистих фермерських господарств.
ТОВ «Зоря», одне з тих формувань, нині вже зіп’ялося на ноги. Очолює його Надія Кудрицька — в минулому головний економіст колишнього КСП. Зустріла вона нас на полі озимого хліба, де збирають по 80 центнерів з гектара. А поруч — плантації кукурудзи, що майже в два людські зрости. І на кожній стеблині — по три-чотири качани наливаються зерном.
— Усе це піонерські сорти гібридної качанистої селекції відомої фірми «Маїс». Вирощуємо їх за сучасними технологіями, — розповідає Надія Яківна. — А спеціалізуємося на виробництві кукурудзяного насіння. Виходить це в нас, повірте, досить вдало та прибутково.
Неприємності, продовжує жінка, минулися, як узялися гуртом по-господарськи доглядати близько трьох тисяч гектарів.
У сусідньому ТОВ «Вінд» землі значно менше — 659 га. Як і успіхів, мабуть. Але треба згадати, що два роки тому в цьому закутку намагався хазяйнувати фермер, та в нього, як то кажуть, усе з рук випадало. «Не поля дісталися йому, а суцільні гербарії бур’янів», — гірко жартували фермерові вслід. Тепер тут ячмінь уже змолотили — маємо по 61 центнеру на круг. Розпочали скошувати елітну пшеницю — дає по 90 центнерів.
— Якщо ячмінь продамо по 600 гривень за тонну, а пшеничку — по 800, як нам обіцяють, то матимемо зиск, — підводить риску головний агроном товариства Василь Остапенко. — Критий тік ми уже відбудували і начинили необхідним обладнанням, є мехмайстерня, тепер на часі і про тваринницьку галузь подбати. Скільки ж стоятимуть порожніми корівники та свинарники!?
Василь Васильович промовчав, що його господарство, в котрому за списком лише 12 працюючих, позирає і на поля ще одного фермера-сусіда. Землі він набрався по самісіньку зав’язку, а дати раду їй не може. Селяни ж, котрі віддали фермеру в оренду паї, добре все бачать і розуміють. І передовсім те, що ТОВ «Вінд» справді наводить порядок, відроджує й інші галузі та робочі місця, навіть бере на себе розв’язання соціальних проблем. Повертається, здається, усе до здорового глузду, адже відривати на селі виробництво від повсякденного способу життя людей дуже й дуже хибно. Якщо це і є ті розважливі господарі на землі, яких задумувала аграрна реформа, то кращих і не потрібно.
— Ми з усіх сил підтримуємо саме таких людей, як ось ці в товариствах «Зоря» та «Вінд», — каже голова Павлоградської райдержадміністрації Віктор Войний. — Коли серйозні і відповідальні фахівці беруться для загального добра трудитися, чогось іншого і бажати не треба.
Віктор Анатолійович уже має що записувати в актив. Наперекір усім випробуванням в районі 22 господарства вистояли і набираються сил.
Завітавши в агрофірму ім. Богдана Хмельницького, ми наче в майбутньому побували. За якихось останніх дванадцять літ, переживши радгосп, колгосп, районне комунальне сільгоспідприємство, КСП та ТОВ, мешканці великого села Богданівки врешті-решт згуртувалися у фірму на чолі зі своїм корінним Миколою Рябченком. Від запопадливих інвесторів, котрі так і норовили селян перехитрити, бо далі засіяних соняшником полів своєї мети не бачили, відмовилися.
Микола Рябченко переконаний: треба і можна заробляти, щоб зберегти власну гідність. І шістсот зароблених за місяць гривень тваринниками та тисяча — механізаторами (плюс повне харчування за рахунок господарства, як оце нині в жнива) — це лише початок.
— Чотири-п’ять років тому, — каже Микола Рябченко, — ми фактично з нуля починали. З ущент розореного господарства. З 536 пайовиків лише 24 забажали відокремитися на самостійницькі хліба...
В агрофірмі ім. Богдана Хмельницького ранні зернові достигли на 1840 гектарах. Тут мають 8 комбайнів, серед яких лише один — «іноземець». Разом щодня порають не більше ста гектарів. Чому так мало? Дощі заважають. Одначе не менше стримує бажання без втрат зібрати вирощене. Якщо 80—90 центнерів хліба вродило на гектарі, то увесь він має опинитися в коморі. Тисячу тонн збіжжя буде віддано трударям-жниварям і всім селянам за старання, ще дві тисячі — в рахунок оплати оренди земельних паїв.
— А решту три тисячі тонн за безцінь продавати не станемо, — зауважує Микола Рябченко, — бо знаємо його вартість.
Планують богданівці й фуражним зерном запастися. Так, як в останні літа жодного разу не запасалися. Саме цього року населенню продали тисячу поросят та 250 телят — і зовсім не на шкоду відновлення поголів’я в господарстві. Це ж і робота, і «живі» гроші щодня. Колись тут значилося 700 працюючих, і всі були наче зайняті ділом, а нині —лише 130. Проте віддача від кожного зросла незрівнянно. На одного механізатора, скажімо, припадає 400 гектарів ріллі і аж три трактори — і нічого, справляються.
Непокоїть інше. Той-таки Микола Рябченко ще недавно переймався халепою: хто ж буде цього року жнивувати? На полі, де працювало три агрегати, на двох — «свої» комбайнери Віктор Невмивака та Юрій Марченко з помічниками Валерієм Кобиляковим і Сергієм Лоцманом. Але третій екіпаж — Віктор Косяченко і Валерій Скрипниченко — аж із сусідньої Харківської області. Возять їх туди й назад «персональним» авто. А що вдієш?
— Це теж фатальний наслідок псевдореформи, яка багатьом відбила охоту трудитися, — наголошує Микола Іванович. — Жити з присадибної ділянки чи перебиватися випадковими заробітками для багатьох стало милішим. А біржі праці у сьогоднішньому вигляді та з нинішніми правилами наче умисне задумав хтось недобрий і лихий.
— Мене не треба вчити, що і як косити та маневрувати технікою, — всміхається Микола Рябченко. — Однак мені хочеться, щоб і мене цінували. Мене, мій труд і труд моїх людей. Бо якщо я і за нинішнього врожаю не те що нового комбайна або нового трактора не придбаю чи навіть нещасної лапи до культиватора не куплю, як це досі велося, то гріш ціна не мені і селянам, а всім тим, хто має дбати, щоб українське реформоване село годувало державу...
Голова райдержадміністрації Віктор Войний запевнив: політика в районі і області нині така, що цьогорічне збіжжя задарма у селян уже більше не видурять. Наші селяни варті того, щоби самим урешті-решт стати господарями і землі, і всього того, що ця земля, зрошена потом хліборобів, родить.
Дніпропетровська область.
