Восени виповниться 100 років від дня народження Кузьми Дерев’янка (на знімку) — генерала-українця, котрий від імені СРСР підписував акт про капітуляцію Японії у Другій світовій війні (наша газета згадувала про генерала 8 травня цього року).
До ювілею приурочено науково-практичну конференцію, що відбулася недавно в Умані (генерал родом із цих країв). Організатори акції — Міністерство освіти і науки України, Уманський державний педуніверситет, Київський Національний економічний університет, Уманська райдержадміністрація та Уманський державний краєзнавчий музей. Серед доповідачів — доктор історичних наук Володимир Шевченко, професори Юрій Краснобокий та Вадим Сацький, кандидат історичних наук Василь Фещенко, студенти, аспіранти, краєзнавці. Мета конференції — передусім популяризація майже забутого імені. Тому сюди запросили з усієї Уманщини вчителів історії, заступників директорів з виховної роботи, працівників бібліотек і клубів.
Те, що конференція мала «місцевий» характер, не применшує її значення. Зрештою, кому, як не землякам, дбати про пам’ять видатного співвітчизника. Інша річ, що воєначальники, котрі приймали капітуляцію Німеччини і Японії (Жуков, Ейзенхауер, де Тасіньї, Макартур), давно стали національними героями своїх країн, а в нас от доводиться вже нагадувати, хто такий генерал Дерев’янко. Україні варто пам’ятати, що генерал причетний до її суверенітету більше, ніж здається на перший погляд. Адже коли Сталін запропонував ввести Україну до ООН, американці сказали: ну, тоді треба ввести до ООН кожен із наших штатів!
Щоб довести, що Україна — не просто «один із штатів», на борт американського лінкора «Міссурі» й послали генерала Дерев’янка підписувати отой історичний акт про капітуляцію. Генерал не просто вмів носити галіфе з лампасами, а таки був переконливою особистістю. Отже, певною мірою завдяки йому Україна зробила перший крок до свого визнання в очах світу.
До речі, на конференцію до Умані запрошували австрійське, угорське, румунське, молдовське, російське, китайське, японське посольства (генерал мав безпосередній стосунок до військової історії перелічених країн). Американців також запросили. Але ніхто не приїхав, лиш японці надіслали ввічливого листа, всі інші промовчали.
Добре буде, якщо не промовчить Україна і хоча б до 100-літного ювілею визнає генерала Дерев’янка своїм Героєм. А хто про це подбає, як не своя держава? Чужа — навряд. Скажімо, професор Шевченко навів такий приклад: кілька літ тому в Москві випущено дві пам’ятні монети — одна присвячена закінченню Великої Вітчизняної, друга — Другої світової війни. На ній зображено генерала Дерев’янка, але не вказано, хто це...
Уманська конференція рекомендувала звернутися до найвищих владних структур, щоб вшанували пам’ять генерала званням Героя України. З таким самим клопотанням звернулися до Президента десять видатних науковців, серед них Іван Дзюба, Микола Жулинський, Іван Курас, Юрій Шаповал. Хочеться, щоб їхній голос було почуто. А в земляків генерала клопотів вистачає. Вони хочуть створити музей на батьківщині Дерев’янка. Нині будинком, що стоїть на місці батьківської садиби героя, володіє комерційна організація. Щоб його викупити, треба 30 тисяч гривень. Зібрати їх можна, лише створивши спеціальний громадський фонд. Якщо це не встигнеться до ювілею, планують хоча б якусь експозицію розгорнути. Небога генерала Лариса Трохименко підготувала щедро документовану книгу про свого славного дядька. Книга скоро побачить світ у видавництві Київського Національного економічного університету.
