— Ваш прихід у велику політику був закономірністю чи випадковістю?
— У житті кожної людини, що відбулася, настає момент, коли розумієш, що у своїй справі досяг певної вершини, і перед тобою відкриваються нові обрії. Підприємство, що я заснував, і яке недавно відзначило десятиліття своєї діяльності, зараз працює практично без моєї особистої участі. У мене з’явилися можливість і бажання втілювати в життя нові проекти.
— Депутатів-бізнесменів у парламенті часто називають лобістами. Що ви лобіюєте в парламенті?
— Під словом «лобі» я розумію відстоювання інтересів. Я відстоюю інтереси насамперед соціально незахищених верств населення: це пенсіонери, ветерани, інваліди, діти, що позбавлені батьківської опіки. Як президент Асоціації національно-культурних об’єднань України займаюся питаннями захисту прав національних етносів України. Разом з моїми земляками представляю в парламенті інтереси Харківського регіону.
— Депутат — це обранець чи слуга народу?
— Ми з вами добре пам’ятаємо, хто називав себе слугами народу: люди, що засилали, катували, розстрілювали кращих і найдостойніших представників цього народу. Про яке служіння може йти мова в такому контексті? Я не в захваті і від терміна «обранець». Кажучи про себе «обранець», деякі парламентарії мають на увазі мало не месію. Депутати — не месії, а лише уповноважені у розв’язанні проблем своїх виборців.
— Недавно ви подали до парламенту законопроект про національні меншини в Україні. Хіба сьогодні немає достатньої правової бази, що регулює права нацменшин?
— Перефразуючи загальновідоме прислів’я скажу: якщо нема диму, це не означає, що нема і вогню. По-перше, попередній закон про права нацменшин було прийнято в 1992 році. За 12 років в Україні з’явилися нові обставини, які потрібно відобразити в законі. По-друге, прийняття цього законопроекту — частина системи з приведення українського законодавства відповідно до міжнародних норм. Україна за цей період підписала декілька важливих міжнародних документів (зокрема, Рамкову конвенцію про захист прав людини), які зобов’язують її до цього. По-третє, вперше в Україні ми, законодавці, прийшли до людей, для яких пишеться цей закон, з проханням висловити свої думки, зауваження. Запропонувати свої поправки в цей законопроект може будь-яка етнічна громада України. Мені подобається така форма роботи: не виправляти недоробки, коли закон уже набув чинності, а «стелити соломку» заздалегідь.
— Цей законопроект передбачає право на створення національно-культурних автономій у складі України. Чи не можуть вони стати загрозою для територіальної цілісності країни?
— Ні. Тому що ключове слово тут — «культурних». Це екстериторіальні (тобто за якими жодна територія не закріплена) суспільні формування. Підкреслюю: вони не є суб’єктами права на національно-територіальне визначення. Це не автономна республіка. Така автономія — це право відроджувати національні ремесла, одержувати додаткову допомогу від влади на збереження мови, звичаїв і традицій, представляти свої інтереси через звертання в органи влади і місцевого самоврядування. Етнічні громади зможуть без проблем відкривати освітні, наукові й культурні установи для представників нацменшин, налагоджувати міжнародне співробітництво етнонаціональних громад різних країн тощо. Ціль —збереження етнічної самобутності цих народів, унікальних культур і мов. Сподіваюся, поява таких автономій збільшить відповідальність держави в сфері міжнаціональної політики.
— Чи є, на ваш погляд, сьогодні міжнаціональні проблеми в Україні?
— Поки що немає, але передумов для їх виникнення задосить. З кожним роком зростає напруженість у відносинах кримських татар і українців та росіян, що проживають у Криму. Не можуть татари відразу забути трагедію їхньої депортації. Постраждалі мимоволі переносять свої образи на тих, хто нібито зайняв їх місце. І повірте, що бажаючі використати образу татарського народу у своїх особистих інтересах знайдуться. Може, скажете, що в нашій країні немає антисемітизму? Звичайно, є. Можливо, немає таких потворних проявів, як при Союзі, але подвійні стандарти працюють.
— Ви проводите у своєму виборчому окрузі в Харкові багато соціально корисних акцій. Але наступний парламент буде обиратися вже за партійною системою. Чи готові виборці до пропорційних виборів?
— Я часто зустрічаюся зі своїми виборцями, і весь час чую від них: «Де гарантії, що я зможу достукатися до своїх депутатів, обраних за партійними списками? Від кого мені тоді вимагати виконання мого запиту?» Люди бояться втратити контакт із депутатами і можливість через них впливати на те, що відбувається в Верховній Раді. Та й депутатам, гадаю, корисно регулярно відверто спілкуватися з людьми. Мені здається, що наша влада дуже мало розмовляє з народом. От і виходять закони «для людей», від яких вони потім стогнуть.
— Які ваші захоплення поза стінами парламенту?
— Результат одного із моїх захоплень — виставку нецке і кімоно «Світ у гірчичному зерні» — кияни могли бачити зовсім недавно. Я заповзятий колекціонер цих творів мистецтва. Але ставлюся до них, мабуть, не як власник, а як хранитель. У кожної з цих фігурок нецке своя біографія. Перехід від одного колекціонера до іншого — для них лише епізод багатовікового життя. Тому колекціонер повинен не ховати свою колекцію десь у сейфі, а показувати людям. Незабаром плануємо відкрити експозицію японських мініатюрних фігурок у Харкові.