16 червня о п’ятій ранку з Лугин, райцентру в поліській глибинці Житомирщини, вирушив автобус з дітьми, які мали провести 18 днів у дитячій оздоровниці «Полісянка». До Татарбунарського району Одеської області шлях неблизький — прибули після дев’ятої вечора. А назавтра раненько двадцять двоє юних лугинців із педагогом поїхали додому тим самим автобусом. Втекли з «Полісянки», не «скуштувавши» ні моря, ні інших принад відпочинку на півдні.

— Діти самі проголосували за повернення після того, як побачили, куди їх поселили і як зустріли. Води не було — ні вмитися з дороги, ні напитися. Кімнати —з іржавими розхитаними ліжками, на яких лежали, м’яко кажучи, не дуже чисті матраци, а ковдр не вистачило. В деяких кімнатах навіть світла не було. Забивав дух неприємний запах. Ні шафочок, ні стільців, — розповів учитель Лугинської школи №1 Валерій Бовсунівський, який супроводжував групу. — Нас «утішили»: «Помиєтеся, коли на сонці цистерна нагріється». Ще й пожартували: «Це ж військовий табір з воєнним станом». Діти не захотіли там ночувати, спали в автобусі, а на ранок попросилися додому: «Як жити в таких умовах, то краще відпочиватимемо в Лугинах».

Ще до того, як стало відомо про цю втечу, директор виконавчої дирекції Житомирського обласного відділення фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності Микола Дегліс дав інтерв’ю газеті «Місто». Ось цитата: «Цього року діти з Житомирщини відпочивають у 11 оздоровчих таборах, один з яких за межами області — у селищі Рассейка Татарбунарського району Одеської області. Якщо порівняти вартість путівок, то у переважній більшості таборів доплата батьків становить близько 200 гривень. Винятком став лише цей оздоровчий табір на березі моря і ще кілька дитячих закладів, що діють на базі стаціонарних профілакторіїв з кращими умовами відпочинку. Втім, незалежно від того, який табір оберуть батьки, можна гарантувати, що їх діти отримають повноцінне харчування, цікаве дозвілля і нормальні умови проживання».

У скарзі одного з батьків так і написано, що у відділенні фонду соцстраху обіцяли умови не гірші від «Артеку». За путівку треба було доплатити 495 гривень.

Після повернення групи зчинилася буря: батьки вимагали віддати їм гроші. Відповідальні за оздоровлення організації (до поширення путівок причетні фонд соціального страхування, галузеві профспілки і господар табору — міжнародний центр туризму «Супутник») були шоковані — такого ще не було!.. З Лугина відправили делегацію до «Полісянки».

Ми побачили одноповерхові, довгі, не дуже затишні будівлі, споруджені колись, за словами керівника, житомирськими будівельниками, цистерни для води на металевих конструкціях, зручності в кінці двору, там же — душові й два ряди стареньких умивальників... Зазирати до «апартаментів» довелося через вікна, бо ключі чи то «згубилися», чи то «перемішалися, коли впала дошка з ними і тепер їх не можна знайти» (пояснення персоналу).

На березі лиману застали велику групу дітей. Чиста вода, теплий пісок, надвечірнє сонце змушували забути про те, що побачене мало відрізнялося від дитячих вражень. Вихователі, які привезли сюди хлопчиків і дівчаток з Малина, Житомира, інших районів області — а це близько сотні дітей — погодилися, що їхні підопічні очікували (як їм обіцяли) відпочинку в багатоповерховій оздоровниці з кондиціонерами та іншими зручностями. «Спершу розчарувалися трохи, дзвонили додому: «Мамусю, забери мене!», але вже звикли й до «Полісянки». Головне, що є море...», — кажуть вихователі.

— Нормально, — дали оцінку своєму відпочинку одинадцятикласники з Житомира. Дівчата, щоправда, згадали і про відсутність теплої води, і про те, що на обідніх столах обмаль овочів і фруктів. За словами школярів, вони «урізноманітнюють відпочинок самі». Як саме? Наприклад, у барі «Мустанг» підростаючому поколінню пропонують не тільки морозиво і цукерки, а й... пиво.

— Його продаємо лише тим, хто досяг 14 років, — «заспокоїла» барменша.

Керівник «Полісянки» Володимир Лехінський запевнив, що за п’ять років існування «Полісянки» діти вперше не захотіли залишитися в таборі і нині робиться все, щоб поліпшити умови відпочинку:

— Закупимо кип’ятильники, видамо тази, щоб воду гріли. Скоро йогурти привеземо, соки. Фрукти купуємо, але вони недешеві. «Укртелеком» має телефон встановити.

До того, що «Полісянка» віддалена від населених пунктів, а сезон почали без телефону, тут ставляться спокійно:

— Діти тепер приїжджають з мобільниками, та й у керівника він є. Якщо щось трапиться, подзвонимо з них.

Після відвідин «Полісянки» члени лугинської делегації поверталися додому з протилежними думками.

— Нехай буде хоч такий відпочинок. Бо треба використати будь-які можливості, щоб діти з враженої радіацією місцевості побачили південне сонце, море, споживали чисті продукти, — зробив свій висновок виконуючий обов’язки начальника райвідділу освіти Віктор Головач. — У районі майже три тисячі школярів і тільки частина їх оздоровлюється.

— А якщо після такого оздоровлення, коли немає нормальних санітарно-гігієнічних умов, дитина повернеться додому хворою? — не погоджувався «винуватець розбірки» Валерій Бовсунівський.

Директор виконавчої дирекції обласного відділення фонду соціального страхування Микола Дегліс запевнив:

— Звісно, ми повернемо гроші, які заплатили батьки, а свої внески (270 гривень за кожну путівку) перерахуємо в інші оздоровчі заклади.

У фонді поскаржилися на те, що цього літа вартість дитячих оздоровчих путівок зросла — зокрема й через введення ПДВ — більш як на третину. Необхідно ж «будь-якою ціною» оздоровити 40 відсотків дітей в області. Насторожив вислів «будь-якою ціною» (а його довелося чути і в закладі на березі лиману, і в кабінетах поважних осіб у області). Невже «аби море було» — це універсальний спосіб розв’язання важливої проблеми? У такому разі треба принаймні одразу попереджати: годуватимуть нормально, за побутові незручності вибачайте, а ще не забудьте дати дітлахам гроші на пиво.

Житомир — Одеська область — Житомир.