Ось на таких красенів-сомів завдовжки у зріст людини «полює» у прутських та дністровських плесах В’ячеслав Мацоцький, колишній працівник рибінспекції, а нині охоронець фірми «Колос-Чернівецькі ковбаси»:
— За гороскопом я Риба, тому мене до неї так тягне, — жартує чоловік. — Та й за освітою я технік-рибник. Риболовлю полюбляв завжди, а ось підводною захопився п’ятнадцять років тому. Полюю на Дністрі та Пруту — в місцях ближче до кордону, бо там великі ями і дуже багато уламків дерев, нанесених після паводків. Тому і риби нівроку. Взагалі в наших річках чимало риби. Мабуть тому, що багато підприємств не працюють і ніхто її не травить.
— В’ячеславе Юрійовичу, що потягло під воду: спорт, мисливський азарт чи пошук нових відчуттів?
— Усього потроху. Приємно відстежити у воді велику рибу, а потім похвалитися своїм уловом перед друзями. До того ж риболовля — це завжди відпочинок. На природі забуваєш про проблеми, набираєшся позитивних емоцій.
— Пригадайте найбільший улов.
— Соми траплялися по сорок кілограмів. За більшою рибою не ганявся, бо то небезпечно.
— А щось розповісти у стилі барона Мюнхгаузена з Остапом Вишнею не хочете?
— Байки байками, а були цікаві випадки. Одного разу розплутували браконьєрську сітку, а в ній два соми, і всередині одного — дві живі змії. Також пригадую, як на Пруті вполював невеличкого сомика, а він кинувся на мене і кілька разів укусив за ногу і руку. Від несподіванки почав під водою кричати. Коли винирнув, зрозумів, що ніхто мене не чув, бо я лише бульки пускав.
