У 90-х роках у школах України використовували аж 80 найменувань типів комп’ютерів. Це вимагало великих коштів на створення програмного забезпечення, технічне обслуговування, підготовку кадрів. У 1999 році частка шкіл, обладнаних комп’ютерними комплексами, в містах становила десять відсотків, а в сільській місцевості — лише п’ять. Переважна більшість електронних машин морально і фізично застаріла («Корвети», «Ямахи», «Пошук» тощо).
Відмінності в рівні комп’ютеризації шкіл у регіонах виникли у зв’язку з децентралізацією коштів на ці цілі. Виходячи з того, що всі учні державних загальноосвітніх шкіл повинні мати рівні і належні умови навчання, інформатизацію шкіл доцільно здійснювати під контролем держави і фінансувати централізовано. Інакше розпорошуються кошти, породжуються зловживання, збільшуються витрати на технічні засоби, програмне забезпечення, сервісне обслуговування і підготовку кадрів. До речі, витрати на інформатизацію освіти практично у всіх країнах значною мірю фінансуються з державного бюджету.
Ураховуючи критичний стан вітчизняної комп’ютеризації, за ініціативою Міністра освіти і науки Василя Кременя у 2000 році розроблено Концепцію інформатизації загальноосвітніх навчальних закладів, а в 2001-му постановою Кабміну затверджено Програму інформатизації загальноосвітніх навчальних закладів та комп’ютеризації сільських шкіл. Основними її завданнями стали, зокрема, оснащення сільських шкіл сучасними засобами інформаційних технологій — комп’ютерними мультимедійними класами, локальною мережею з виходом в Інтернет; створення державної системи сертифікації програмних засобів навчального призначення, системи дистанційної освіти тощо.
Завдяки співпраці Міністерства освіти і науки з одним із світових лідерів в інформаційній сфері — корпорацією Майкрософт отримано україномовні системні програми. Вітчизняні виконавці також розробили програмне забезпечення для підтримки вивчення інформатики, математики, фізики, хімії, біології, географії, англійської мови, української і зарубіжної літератур.
2000 року за кошти держбюджету до шкіл надійшло 81 комп’ютерний комплекс, 2001-го — 151, а торік їх кількість сягнула 1835. Відтак вдалося збільшити частку міських ЗОШ, оснащених комп’ютерними класами, до 64 відсотків і сільських — до 45 відсотків. Водночас понад половину шкіл з глибинки обладнано за рахунок централізованих поставок.
Однак процес інформатизації загальноосвітніх навчальних закладів на місцях ще недостатньо контрольований і керований. Рівень комп’ютеризації шкіл у різних регіонах істотно відрізняється (див. діаграму). Якщо, скажімо, в Києві або на Закарпатті майже всі навчальні заклади мають сучасні комплекси, то в Кіровоградській області є лише 20 відсотків таких шкіл. Зауважимо, що відсоток закладів, які оснащувалися централізовано за кошти держбюджету, у всіх регіонах приблизно однаковий. Отже, стан комп’ютеризації шкіл визначається бажанням чи можливостями керівництва регіону розв’язувати цю проблему.
Мало того, постачаються різнорідні комп’ютери, не об’єднані локальною мережею і не сформовані в комплекси. Невідомо, чи відповідають вони чинним санітарно-гігієнічним нормам. Наказ Міносвіти щодо дотримання встановлених вимог до електронного обладнання не завжди виконується. Це може призвести, зокрема, до негативного впливу комп’ютерів на здоров’я дітей.
Тож, незважаючи на певні досягнення, особливо в 2003 році, стан комп’ютеризації загальноосвітніх навчальних закладів залишається незадовільним.
Тому необхідно розробити нову державну програму, передбачивши достатні кошти для забезпечення всіх навчальних закладів сучасними комп’ютерними комплексами, підключеними до Інтернету, забезпеченими програмними засобами і методичними матеріалами. А також потрібно провести підготовку та перепідготовку педагогічних кадрів у галузі інформаційних технологій.
Тетяна ХАНЮК,директор Науково-методичного центру організації розробки та виробництва засобів навчання МОН України;
Анатолій ПИЛИПЧУК,завідувач відділу інформатизації освіти НМЦ засобів навчання.
