Удвічі більшу хлібину можна купити за ті самі гроші
Увечері купити хліб на Шулявці — проблема. В одному магазині — розібрали, інший зачинений. Та є у цьому столичному районі кіоск, такі в народі звуться «мінісупермаркетами» — будь-яка примха за ваші гроші прямо на вході у станцію метро. Там усе разом: фотографії замовляють, поряд тістечка вибирають. Що й казати — річ зручна. Забув чи не встиг щось купити — користуйся благами цивілізації. Хоча до цивілізованого обслуговування якраз далеко. Недавно біля прилавка відбувався такий діалог:
— Бородинський.
Продавець подає маленьку і прим’яту буханку житнього хліба:
— Дві гривні.
— Дайте, будь ласка, отой, що на вітрині. (Там лежить така ж за розміром хлібина, щоправда з іншою етикеткою — мабуть, іншого виробника).
— Той узагалі коштує 4, 80!
Погляд падає на численні цінники. Бородинський — 1.90 грн. — написано на одному з них.
— ?..
— Гривня дев’яносто — це великий «Бородинський», того, що на цінниках у нас немає і, взагалі — заберіть свої дві гривні, — заторохтіла продавщиця.
— Якщо немає товару — зніміть цінник! Чи ваш асортимент треба відчувати шостим чуттям?!
Уся ця історія закінчилася тим, що великий буханець за 1.90 знайшовся десь у глибині магазину.
З точки зору психології, пояснення просте: такі кіоски «по дорозі додому» не мають постійних покупців, а значить і не дорожать клієнтом. З економічного боку — ще простіше. Людей через станцію метро проходить тьма. Одному не таке, прийде інший — магазин без прибутку не залишиться. А якщо припустити, що вартість кожної хлібини можна округлити ...
