Почну з того, що автор цих рядків змалечку дуже любить собак. Однак усе, що коїться із собаківництвом нині, навіть збагнути важко. Стрімко зростає кількість собак — і свійських, і бездомних. Скільки їх в Україні, один Бог знає. Тільки в Києві їх не менш як мільйон. На це можна було б не звертати уваги, якби чотириногі не завдавали багато прикрощів людям. Коли до тебе наближається добре вгодована, переважно «бійцівська» звірюка — почуваєшся не дуже добре. Нещодавно став свідком такого випадку. Собача «мама», мабуть, з метою дресирування, дала своїй вівчарці команду «шукати». Невідомо кого, але — шукати. Вмить завдання було виконано. В цей час у затінку відпочивала молода мама з дитиною. Саме перед ними і вигулькнула із-за кущів паща пса. Гірко було дивитися на зблідле обличчя молодої жінки, яка, захищаючи своє дитя, прикрила його собою. Цікаво, що парком прогулювався наряд міліції з трьох хлопців. Але жодного зауваження власниці собаки вони не зробили.

Про собаче свавілля, яке панує в усій Україні, останнім часом пишуть і говорять дедалі частіше. Власники собак, звісно, заперечуватимуть, мовляв, — це наші друзі, вони нас охороняють, розважають... Може, й так. Але собаководи аж ніяк не хочуть погодитися з думкою, що треба поважати не тільки самих себе, а й інших громадян, зважати на інтереси більшості. А тим часом, «собаче питання» дедалі загострюється і з суто побутового набуває загальнодержавного характеру. Тисячі покусаних громадян, до заїкування переляканих дітей, бруд фекальних мас на східцях під’їздів, тротуарах, спортивних і дитячих майданчиках, у парках та інших місцях загального користування, зіпсований настрій мільйонів людей — усе це далеко не повний перелік прикрощів, які завдають нам собаки та їх власники. За даними Міністерства охорони здоров’я України, є випадки захворювання людей на сказ після укусів собак. Особливо небезпечні вівчарки, доги, боксери, бультер’єри, господарі яких, нерідко напідпитку, виходять з ними прогулятися.

Проблему треба розв’язувати правовими, примусово-силовими засобами. А як врегульовано це питання правовими засобами? Майже ніяк! Дуже дивно, але закон поки що захищає не людину, а ту саму розлючену тварину, яка може просто так понівечити вас, покусати. Принаймні так врегульовано відносини тварин з людиною Кримінальним кодексом. Зокрема, стаття 299 КК передбачає відповідальність за жорстоке поводження з тваринами. Така стаття є і в Кодексі про адміністративні правопорушення). Стаття 154 Кодексу про адміністративні правопорушення України передбачає сміховинний штраф за порушення правил утримання собак та котів. У розділі ХІІ Кримінального кодексу «Злочини проти громадського порядку та моральності» взагалі нема норми, яка передбачала б відповідальність господаря собаки за тілесні ушкодження або каліцтво, якщо собака, з вини господаря, покусав людину. Неконкретною є і стаття 251 КК «Порушення ветеринарних правил».

То що мільйони наших громадян і надалі мусять терпіти «собачий бум» та зухвальство собаководів і мовчки поступатися перед ними тротуаром, а то й обходити десятою дорогою? Цього дозволяти не слід. Принижувати гідність людини, зазіхати на її здоров’я, безпеку і життя цивілізована держава не може дозволяти нікому жодними засобами, зокрема і з допомогою собаки.

Законом не можна заборонити утримання собаки взагалі. До цього й не слід вдаватися. Але законом можна (і треба) поставити деяких собаководів у певні правові рамки. Враховуючи невисокий рівень загальної культури багатьох собаководів, доцільно вжити заходів з посилення відповідальності (адміністративної, цивільно-правової та кримінальної) за порушення правил утримання собак. До речі, такі правила доцільно розробити окремо і спеціально щодо утримання собак. Поєднувати собак з кішками в одних правилах і нормах аж ніяк недоцільно, бо суспільна небезпека кота (порівняно з собакою) набагато менша (кішки не являють собою ніякої суспільної небезпеки).

Правилами про утримання собак слід надати право комунальним службам (жекам), працівникам міліції, ветеринарним та санітарно-епідеміологічним закладам притягати власників собак, у разі порушення санітарних та ветеринарних норм, громадського порядку, вигулювання собак, до суворої адміністративної й матеріальної відповідальності, а у разі порушення суспільної безпеки — до порушення кримінальної справи.

До Кримінального кодексу та Кодексу про адміністративні правопорушення мають бути внесені відповідні зміни й доповнення нормами, які надійно захищали б людину від зазіхань на її здоров’я, безпеку й життя і передбачали б кримінальну відповідальність тих володарів (власників), собаки яких завдали таку шкоду людині.

Як на мене, в певних випадках собаку слід розглядати як знаряддя злочину. Адже з допомогою собаки можна не тільки захиститись, а й нападати з метою пограбування, вбивства, заподіяння тілесних ушкоджень тощо. Тобто собаку можна використовувати як живу (і дуже небезпечну) зброю, захиститись від якої звичайними засобами самозахисту майже неможливо. В цьому зв’язку відповідні статті Кримінального кодексу слід доповнити, а вчинення злочину з допомогою собаки має розглядатись як обставина, що обтяжує вину.

І, безперечно, доцільно привернути увагу до «собачої» проблеми працівників міліції (дільничих та патрульні служби), надати їм права застосовувати зброю щодо собак, які є суспільно небезпечні, тобто нападають на людину. Оскільки собаки «бойових» порід можуть розглядатись як джерело підвищеної небезпеки і знаряддя злочину, то на них доцільно поширити вимоги обов’язкової реєстрації в органах міліції. Господарями таких собак зазвичай є люди заможні, тож для держави і місцевих бюджетів не було б зайвим встановити підвищені щорічні податки за утримання собак.

Висловлені пропозиції і міркування не стосуються собак декоративних порід (пінчерів, болонок тощо), які справді є інколи чи не єдиною втіхою для самотніх людей, інвалідів і їхніми помічниками.

Тільки в такий спосіб ми можемо знову перетворити собаку на друга людини і повернути повагу людини до собаки, який, звісно, не винний.

Валентин ГОЛОВЧЕНКО, кандидат юридичних наук.