Конгрес Федерації футболу переобрав президента ФФУ. Серед аргументів на користь нового-старого поводиря лунало визнання безперечних здобутків українського футболу протягом попередніх чотирьох років.
Це треба мати неабиякий талант, щоб розгледіти оті здобутки. Можливо, я помиляюсь, і наша збірна вже на вершині європейського рейтингу? Добре, не на вершині, хоча б пробилася до фінальної частини континентальної першості?
А де наш клубний футбол? Гучні перемоги один над одним у внутрішніх баталіях нагадують вовтузіння початківців. Що вже говорити про той факт, коли у протистоянні двох провідних команд в одній з них на полі було аж два українці.
Якщо послухати фантазії на тему «посилення ролі уроку футболу у школі», то складається враження, що у керівництва ФФУ відсутні нові ідеї виведення спорту № 1 з глибокої кризи.
Протягом попередніх чотирьох років ми чули й про розвиток дитячо-юнацького футболу, і про вдосконалення інфраструктури клубів, і про боротьбу за якість арбітражу, і про всіляке сприяння національній збірній.
Усе це нам обіцяно й на наступні чотири роки.
Очевидно, плани так вразили учасників конгресу своєю величчю, що вибори президента пройшли безальтернативно.
Подейкують, зібрання функціонерів від футболу закінчилося непоганим концертом і фуршетом.
Сумно, панове. Очевидно, найближчим часом пишатися на цій спортивній ниві нам буде нічим.
